Народився 30 жовтня 1972 р. у м. Буча.
49-річний Юрій Алєксєєв загинув 5 березня 2022 р.
Освіта: Бучанська ЗОШ № 4. Після закінчення школи вступив до Новочеркаського вищого командного військового училища зв’язку, але за станом здоров’я внаслідок загострення дуже важкої дитячої травми, отриманої в ДТП (був відкритий перелом нижньої кінцівки, яку лікарі зуміли скласти, подарувавши можливість самостійно ходити), не довчився пів року.
Тато все життя працював електромонтажником, мама працювала в торгівлі.
Найбільшою мрією Юрія було стати військовим. І він, попри проблеми зі здоров’ям, зумів реалізувати свою мрію.
Відслужив у армії, після чого подався на службу в спецпідрозділ ОМОН в Ірпені, який пізніше був перейменований на «Беркут».
У 1993 році Юрій вступив до Київського училища внутрішніх справ, закінчив його з відзнакою.
Після першого курсу створив родину, одружившись із Аллою Анатоліївною Гаркушиною. У них народилися син Михайло (1994 р. н.) та донька Марія (2008 р. н.).
У 1994 році, після закінчення училища, вступив до Академії МВС (заочне відділення), яку також закінчив із відзнакою. Паралельно з навчанням працював у спецпідрозділі міліції «Сокіл», який у 1994 році сформували на базі Управління з боротьби з організованою злочинністю.
Після Революції Гідності 2014 року на основі спецпідрозділу поліції «Сокіл», у якому служив Юрій, для вирішення надзвичайних ситуацій, рівень яких є настільки високим і складним, що може перевищити можливості сил оперативного реагування чи оперативно-розшукових підрозділів, був створений Корпус оперативно-раптової дії — КОРД. За період служби почалися ускладнення зі здоров’ям. Після великих навантажень під час служби знову дала про себе знати травма, перенесена в дитинстві. У 2008 році він змушений був погодитись на хірургічне втручання для усунення ускладнень. В Інституті травматології була проведена надскладна операція (пересадка тканин із судинами на кінцівку). Після цього Юрій за станом здоров’я був змушений піти у відставку (вийти на пенсію). Усього Юрій Львович прослужив у «Соколі» 15 років — від самих витоків цього підрозділу.
Перебуваючи на пенсії, створив власну охоронну фірму і надавав послуги ірпінським забудовникам із охорони будівництва. Роботі завжди приділяв велике значення, був лідером, авторитетним керівником, чудовим організатором, сміливо брався за реалізацію сміливих задумів.
В Україні на Донбасі спалахнула війна. Родина Алєксєєвих не лишилася байдужою: подружжя почало активно волонтерити. Дружина як медик допомагала роздобувати медикаменти на фронт, разом збирали необхідні речі, продукти і везли їх хлопцям. Власне, й досі Алла Анатоліївна не припиняє цієї робити.
Юрій і далі займався своєю професійною діяльністю в Ірпені. Разом із тим захопився полюванням. Входив до мисливської спільноти, виїздив полювати в Тетерів, Пісківку та інші краї на качок, зайців, лисиць та рогатих. Мав спеціальний мисливський квиток, три рушниці. Якраз напередодні повномасштабної війни, 23 лютого 2022 року, вони востаннє з чоловіками-мисливцями збиралися.
«23 лютого він мені вранці зателефонував, сказав, що я маю залишитися на роботі, що це навіть не обговорюється, що необхідно зібрати дитину, що потім поїдемо в заміський будинок в Стоянці. Звідти нам обом було зручно добиратися до Ірпеня — я працюю в Ірпінській міській лікарні (у м. Буча) в хірургічному відділенні», — розповідає дружина Алла.
Вона пригадує, що Юрій ще на початку 2022 року, коли Україну почали полишати іноземні посольства, казав: «Буде біда. Збирай речі, щоб ти завжди мала валізку з усім необхідним».
Будинок у Стоянці був оснащений усім, що потрібно для автономного проживання у складних умовах: був колодязь, генератор, вуличний туалет, лазня, підвал, запаси їжі. Але життя порозкидало родину Алєксєєвих по різних місцях: Алла Анатоліївна з 24 лютого до 12 березня жила на роботі, в лікарні, син перебував у Макарові, Юрій цілими днями мотався містом: організував місцевих жителів для евакуації, допомагав виїжджати, ходив зі співробітниками з мисливськими рушницями, щоб зупинити можливе мародерство. Лише 13-річна донька залишалася вдома. Із дружиною тримав зв’язок щодня.
«Востаннє ми бачилися 3 березня. Юрій приїжджав додому забрати теплі речі для меншої дитини. Опалення вже не було, в генераторі закінчилося пальне. Я навіть не знаю, як він проїхав у Бучу, минаючи російські війська, які почали захоплювати місто. Мабуть, тільки завдяки тому, що добре знав місцевість — вуличками-провулочками. У мене було важке передчуття. Він знав, що Буча вже окупована, що росіяни приходили до нас у лікарню. Я просила забрати доньку і виїжджати, але він чекав на сусідку, яка мала повернутися з Києва і вивезти дітей, а вони, чоловіки, тут залишилися б», — розповідає Алла Алєксєєва.
5 березня, приблизно о 14-й годині, вони з Юрієм говорили востаннє. Чоловік сказав, що над містом літають безпілотники, що це не просто так — щось, мабуть, буде. А перед цим, 3–4 березня, був танковий бій у Стоянці, на Житомирській трасі. Він туди приїхав, також там було багато його співробітників.
6 березня зранку телефоном донька Марія сказала, що літали безпілотники, розбили блокпост і тато не прийшов додому. Алла все відразу зрозуміла. Але ніякої підтвердженої інформації про те, що сталося, не було. Вона намагалася потрапити у Стоянку, однак село перебувало під окупацією, та й із Бучі росіяни жінку не випустили. Забрати доньку так і не вдалося, вона лишилася із сусідкою у Стоянці. Можна лише уявити, що пережила ця дівчина, відрізана від рідних, під обстрілами (уламками було пошкоджено дах їхнього будинку). Але люди гуртувалися і разом виживали.
До 4 квітня тривала зачистка росіян, згодом з’явилася надія побачити Юрія живим — промайнула інформація, що він як полонений поданий на обмін. Рідні шукали його, де тільки могли. Але позитивної відповіді нізвідки не отримували. Алла розпочала самостійні пошуки, які теж виявилися безуспішними. Утім невдовзі група слідчих знайшла тіло під час обстеження території в районі блокпосту біля Стоянки. Було виявлено тіла двох хлопців та Юрія Алєксєєва.
Слідство триває, його вивели в окремий реєстр. Відомо, що Юрія росіяни розстріляли. Пошкоджена голова (8 куль), куля в тілі…
Ще три тижні Алла шукала тіло чоловіка в моргах. Урешті впізнала серед привезених у рефрижераторі до Бучі. «Як сказали слідчі СБУ, росіяни знали, кого вони страчують. 28 березня, коли почали Ірпінь звільняти, колеги чоловіка зазначили, що вони перехопили радіограму з наказом не брати полонених», — додає Алла.
Після деокупації Ірпеня і Стоянки відразу повернутися жити в будинок Алла не могла через його пошкодження, тож залишалася жити в лікарні, а донька перебувала у хрещеної. Потім співробітники допомогли відремонтувати пошкоджене житло.
«Суперсилою свого чоловіка вважаю те, що він мене зробив такою сильною… Я завжди всім допомагала — людям, котам, собакам. Чоловік давав багато завдань, і коли я питала, чому те все маю виконувати, то відповідав: “тому, що ти можеш”. Я йому за це вдячна, бо коли повернулися додому і треба було все робити за двох, і дитину з депресії витягати (добре, що у Стоянці над жителями хоч не знущалися, як у Бучі, просто порахували мешканців і слідкували, щоб нікуди не поділися), тож я вдячна чоловіку, що мала на те сили, що могла робити все, що потрібно, спокійно й чітко, мені наче згори казали, “роби так і так і все буде добре, все буде Україна!”», — додає Алла Алєксєєва.
Юрій Львович перепохований у Бучі на Алеї пам’яті захисників України (спочатку його поховали на кладовищі в Бучі, де захоронювали людей із братських могил, людей, знайдених убитими в Бучі).
Він — почесний громадянин Ірпеня, має орден добровольця Ірпеня (посмертно) та інші відзнаки.
Після втрати батька син, Алєксєєв Михайло Юрійович, 30 років, одразу пішов добровольцем служити в ЗСУ. Із донькою Юрія Алєксєєва після пережитого рік працювали психологи з різних фондів. Трохи відійшовши від трагедії, вона вирішила, що йтиме татовим шляхом — працюватиме або в поліції, або в СБУ, інші варіанти навіть не розглядає, каже: «Мам, я ж татова…»