Народився 4 червня 1956 року на Рівненщині в селі Степань.
65-річний Костянтин Анацький загинув 30 березня 2022 року в Михайлівці-Рубежівці.
Освіта: середня школа, торговельно-економічний інститут (нині — Державний
торговельно-економічний університет у м. Києві).
Пройшов службу в армії. Потім розпочав пошук свого місця у великому житті:
працював інженером-технологом приготування їжі, провідником поїзда, завідувачем їдальні в аеропорту «Бориспіль», продавцем морозива.
Цікавився Костянтин і музикою. На дозвіллі самотужки освоїв гру на фортепіано і гітарі. Гітара була в роки його молодості популярним музичним інструментом, і всі, хто володів грою на ній, були душею будь-якої компанії. Костянтин Андрійович був саме таким — душею компанії, завжди мав багато друзів.
Коли сталася катастрофа на Чорнобильській АЕС, Костянтин Андрійович негайно вирушив туди, завідував їдальнею у Прип’яті та готував обіди для ліквідаторів.
Після створення родини подружжя Анацьких осіло в селі Михайлівка-Рубежівка, побудувалися — будинок височів на пагорбі, усе село було як на долоні. Таке розташування будинку зіграло важливу роль під час російсько-української війни в 2022 році.
Тут, на Київщині, Костянтин Андрійович знайшов себе в меценатстві, у добрих справах для мистецтва. Наприклад, пам’ятник Петру Конашевичу-Сагайдачному в Києві на Подолі, автором якого є скульптор-монументаліст Борис Крилов, виготовлений і встановлений за підтримки родини Анацьких. (До речі, пам’ятник молодому Тарасу
Шевченку, розміщений на центральній площі перед будівлею Ірпінської міської ради, як і скульптура «Спротив» на вулиці Шевченка, 7, створені також Борисом Криловим.)
Знайомство Костянтина Андрійовича і Бориса Крилова переросло у творчий союз митців, життєвим кредо яких стало увічнення подій із історії української держави. Так, у Михайлівці-Рубежівці Анацький і Крилов створили пам’ятник трагічним подіям голодомору 1932–33 рр., пам’ятник воїнам АТО.

Саме за сприяння добрим справам Костянтин Андрійович у 2011 році був нагороджений медаллю і грамотою православної церкви України, яку йому вручив Блаженніший Митрополит Володимир (Сабодан).
Ще в житті Костянтина Анацького була подорож до США, вивчення англійської мови, багато цікавих пригод, про які донька Ксенія Котова і зять Денис Котов можуть розповідати годинами, бо їхній батько і тесть був для них взірцем. Докладно описали вони й події лютого-березня 2022 року, коли окупанти увійшли до села. Ксенія згадує: «До останнього мій батько і чоловік Денис сповіщали ЗСУ про просування ворожої техніки через Михайлівку-Рубежівку. За нашим будинком починався ліс, там і зупинився ворог. Ми знали, що самодіяльний спротив не мав сенсу, батько розповідав, як багато орків зайшло до села. Сили були не рівні, блокпости довелося розпустити, які організували місцеві чоловіки, — більшість із них не мали військового досвіду. Та врешті-решт було ухвалено рішення розійтися, тато повернувся до своєї садиби. Я з дитиною виїхала 25 лютого вдень, коли над дахом будинку літала ворожа авіація. Мій чоловік, переправивши мене з донькою в безпечне місце, подався до Бучанського військкомату — вирішив іти на фронт добровольцем. Тато лишився один. Ми тримали невелике господарство — курей, качок, овець. Візити ворога до нашого помешкання почастішали, ставало небезпечно. Серед росіян були й білоруси, їх легко видавало специфічне мовлення.
Приваблював ворога в нашому домі сейф, де зберігалася зброя для полювання, — тато був мисливцем, тож 26 березня сейф розтрощили. Після нашого повернення з евакуації односельці розповідали, що чули постріли і 30 березня, вони доносилися з будинку. Там, у погребі, тероборонівці знайшли тіло нашого татка. А 4 квітня староста села зателефонувала моїй мамі й повідомила, що знайденого треба опізнати.
5 квітня рідні підтвердили, що це наш тато, та дістали тіло лише 6 квітня — боялися, що воно заміноване, мусили дочекатися слідчо-оперативної групи поліції.
Замінованим виявився автомобіль батька, знайдений за кілометр від домівки».
Анацький Костянтин Андрійович нагороджений (посмертно) медаллю «За оборону рідної держави», відзнакою «Почесний громадянин міста Ірпінь».
Похований на кладовищі в селі Михайлівка-Рубежівка.
Навесні 2024 року родина планує урочисто відкрити пам’ятник своєму батькові, чоловікові. До проєктування й виготовлення пам’ятника долучився скульптор-монументаліст Борис Крилов.