Загинув Сергій Арбузов 9 березня 2025 р. на Донеччині біля села Новоандріївка Волноваського району на Курахівському напрямку від удару ворожого дрона. 

Сергій народився в місті Києві, де й прожив усе своє життя. Батьки померли: батько — у 1999 році, а мати — у 2005-му.

Навчався в київських школах: №№ 165, 183 та 235. Із дитинства дуже любив рок-музику. Сергій був хорошим спортсменом, постійно отримував грамоти й нагороди за перемоги у спортивній стрільбі та футболі. Дитиною був завжди веселим, дружелюбним, залюбки поєднував заняття спортом із простим дворовим життям. За характером Сергій був трохи запальним, але це не заважало йому мати багато добрих друзів, оточуючі завжди ставилися до нього добре як до надійного товариша. 

Після закінчення школи Сергій вступив до професійного училища № 19, де отримав кваліфікацію зварювальника. Працював у сфері будівництва. У 2019/2020 роках придбав квартиру в Ірпені.

Не був одружений і дітей не мав.

Повномасштабна війна застала Сергія у Києві, де він і проживав. Спочатку він владнав деякі робочі моменти, і через деякий час пішов до ТЦК, щоб долучитися до ЗСУ, але отримав відмову, йому сказали, що за потреби зателефонують. Тож він продовжував працювати на будівництві, час від часу допомагаючи зводити блокпости і все, що могло затримати ворога. Інколи доводилося самому пекти хліб, бо на початку війни він просто зник із полиць магазинів, пригощав цим хлібом військових на блокпостах. 

На початку літа 2023 року Сергій побачив на ринку, що працівники ТЦК виписують чоловікам повістки. Він вирішив підійти до них сам, і попросив видати повістку і йому. Отримавши її, зателефонував брату В’ячеславу, і з радістю повідомив, що він нарешті йде захищати Україну.

У червні 2023 року Сергій долучився до лав ЗСУ, проходив службу в 35-й окремій бригаді морської піхоти.

Сергій розповідав друзям про жахіття, які довелося йому пережити на першому бойовому завданні, на лівому березі Херсонщини, у селі Кринки: шалена, постійна вогнева «завіса», вибухи, кров поранених побратимів, розірвані тіла воїнів… Але водночас було й багато розповідей про веселі моменти із життя на фронті.

«Останнє наше з ним спілкування, — розповідає брат, — було телефоном, коли він збирався в останній свій бій. Сергій багато жартвував, сміявся, як і завжди, я побажав йому успіху, попросив берегти себе. Останню СМС-ку я отримав від нього о 2:50 ночі 9 березня 2025 року: “Братик, ща будем двигать на другую точку”»… 

Смертельний бій Сергій прийняв 9 березня 2025 року на Донеччині біля села Новоандріївка Волноваського району, що на Курахівському напрямку. 

Того самого дня його побратим повідомив В’ячеславу, що Сергій загинув. Вони були втрьох на завданні, ворог їх «вирахував» і почав оточувати. Сергій із побратимами прийняли бій. Одного нашого бійця було поранено і другий почав його тягнути до воронки, що залишилася після вибуху. Сергій прикривав їхній відхід і тримав, як потім стало відомо, фланги. Наші бійці ту ворожу атаку відбили, але коли Сергій повертався до своїх, прилетів FPV-дрон, який і завдав смертельного удару по ньому.

Сергій Арбузов був потужним воїном, який до кінця свого життя боронив нашу державу. Він витримав важку, довгу, виснажливу операцію в селі Кринки на лівобережжі Херсонщини у повному оточенні. Крім того, брав участь у боях на Донеччині, зокрема поблизу таких населених пунктів як Курахове і Покровськ.

«Згадую про нього найчастіше щось із дитинства, — розповідає брат героя Вʼячеслав, — як ми разом весело проводили час, наші “гульки”, катання на велосипедах, на санках взимку, перебування в бабусі на дачі…

Він був найкращим — так про Сергія кажуть усі його командири та побратими. Вони розповідають, що він ніколи нічого не боявся, допомагав іншим переборювати страх та разом іти вперед. Можна сказати, що лише у війську Сергій знайшов своє справжнє покликання. Для нього було вкрай важливо виборювати, захищати незалежність України на передовій, тож навіть коли йому запропонували піти у школу сержантів — він відмовився, не хотів залишати своїх друзів, бойових побратимів. Усе, пов’язане з військовою кар’єрою, з якою Сергій бачив своє подальше життя, відтермінував на потім, на “після війни”… Мріяв також після Перемоги оселитися поблизу мене, у Вінниці, адже після смерті батьків із родини залишилися тільки ми вдвох… Сергію подобалося наше затишне місто, хотів створити тут сім’ю, ростити дітей…»

Сергій Арбузов завжди підтримував своїх побратимів, був для них джерелом натхнення і підтримки. За їхніми словами, чоловік був прикладом справжнього морського піхотинця — вольовий, відважний, завжди «на позитиві». 

Захисник пішов із життя, захищаючи нашу Батьківщину. Він залишив по собі пам’ять про мужність, достоїнство, гідність і героїзм. 

Він був мужнім воїном, який завжди вів за собою…

Поховали Сергія Арбузова на Алеї Слави Сабарівського кладовища у Вінниці. 

За свою героїчну службу Сергій Арбузов нагороджений орденом «За мужність» III ступеня, відомчими медалями Міністерства оборони «За штурм» та «За поранення», хрестом «Хоробрих» та медаллю «Ветеран війни».

Сергій Арбузов героїчно загинув 9 березня 2025 року під час виконання бойового завдання біля с. Новоандріївка Волноваського району Донецької області