Народився 22 квітня 1947 року в селі Скибинці Київської області.
74-річний Олексій Бабюк загинув 27 березня 2022 року.
Освіта: закінчив дев’ять класів місцевої школи. А старшу школу відвідував у селі Кашперівці. Опісля вступив до Ірпінського індустріального технікуму. У 1968 році отримав диплом та спеціальність слюсаря, за якою і працював: спочатку на заводі «Ірпіньмаш», потім — на заводі «Прогрес», аж до пенсії.
Зі своєю майбутньою дружиною Валентиною познайомився, коли були ще студентами. Одружилися в 1968-му, напередодні Нового року. А в 1969-му в них народився старший син, Віктор.
Донька Олексія Бабюка — Юлія Кальмуцька, розповідає, що він був чудовим батьком, хорошою людиною і добрим господарем. Оскільки виріс у селі, любив працювати на землі: вирощував квіти, доглядав городину. Мав й інші захоплення: добре малював олівцем, багато читав. Навіть у підвал, де сидів, коли Ірпінь окупували та обстрілювали рашисти, спустився з книжками в руках…
Коли почалося повномасштабне вторгнення, наступного ж дня, 25 лютого, чоловік Юлії — доньки пана Олексія, вивіз на Вінниччину двох дітей та сусідську дівчину. Втім повернутися додому вже не зміг — в’їзд був закритий. На Вінниччині він і вступив до місцевої ТРО.
А родина Олексія Філімоновича разом із сусідами облаштувалася в підвалі їхнього багатоквартирного будинку. Усього там перебували 37 осіб. Вони спустилися в підвал 27 лютого, коли снаряд влучив у газогін, під’єднаний до будинку, і мешканці повибігали, небезпідставно хвилюючись, що газ вибухне. Однак тоді чоловіки встигли перекрити подачу газу, хоча на першому поверсі вже виникла пожежа. Доки думали, як її загасити, у двір прилетів ще один снаряд, його осколки поранили трьох людей. Щоправда, на виклик примчали пожежники та швидка: вогонь швидко погасили, поранених забрали до лікарні.
Після побаченого в Олексія Бабюка критично підскочив тиск. Донька дуже непокоїлася за свого літнього тата, адже він уже переніс інфаркт. Але тоді обійшлося…
Із 15 березня жителі будинку практично не виходили з підвалу. Їжу готували на мангалі. Оскільки зв’язку не було, про «зелений коридор» вони нічого не знали.
Увечері 22 березня російські війська знову дуже сильно обстріляли їхню багатоповерхівку. Будинок спалахнув, вигоріло 18 квартир, дим опустився в підвал. Двері, що вели в нього, відчинили, аби дим вивітрився. Залишивши батька, донька вийшла подивитися, що з їхнім житлом. Біля під’їзду побачила вбитого сусіда — певно, не встиг сховатися…
Чоловіки, які перебували в підвалі, зробили так, що двері в нього з вулиці не відчинялися, тільки зсередини. Ті двері були металеві, міцні, тож російські військові, котрі підійшли до будинку 23 березня, дуже довго їх вибивали. Вибивши, спустилися в підвал. Налякані люди почали кричати, щоб не стріляли: тут мирне населення, військових немає. Росіяни наказали всім сидіти тихо, а чоловікам веліли вийти. Вони довго оглядали їх — одяг, взуття (чи не військові?), змусили роздягатися до пояса (чи немає слідів від використання зброї?) Тоді разом з іншими у підвалі перебував юнак із сусіднього будинку: його бабусю вбило осколком, самого хлопця поранило, куртка на ньому простріляна, взуття — зеленого кольору, схоже на військове. Рашисти роздягли юнака до трусів, а люди наперебій доводили, що він ніякого стосунку до ЗСУ не має. Навіть тіло бабусі показали, що так і лежало біля під’їзду (потім її поховали).
«І хоча батько мій уже ледь ходив, росіяни змусили і його вивести надвір із підвалу, бо погрожували кинути туди гранату, — згадує Юлія Кальмуцька. — Це для нього стало черговим стресом, тож стан здоров’я різко погіршився».
Окупанти знову загнали всіх до підвалу. Що відбувалося після цього на поверхні — мешканці не знали. Але через деякий час у двері постукали вже наші військові.
27 березня, ввечері, Олексію Бабюку стало зовсім зле. Донька покликала до свого батька жінку, котра колись працювала фельдшеркою. Але пігулки, які вона дала, не допомогли — хворому літньому чоловіку потрібна була кваліфікована допомога, яку в звичайному підвалі йому ніхто не міг надати…
Він помер на очах доньки. Уранці 28 березня чоловіки пішли копати для нього могилу на подвір’ї приватного будинку, що навпроти. Там знайшли і тіло сусіда Володимира Матвієнка, що мешкав у 25-й квартирі того ж будинку. Видно, його катували, поруч лежали документи з ключами. Тож поховали обох нещасних.
А вже 29 березня в місто раптово приїхали волонтери і вивезли частину мешканців. Тих, хто не встиг зібратися, забрали наступного дня. До свекрухи у Вінницьку область виїхала і пані Юлія.
Наразі Олексія Філімоновича Бабюка перепоховали: він покоїться на ірпінському кладовищі.