Народився 5 січня 1971 року. Виріс в Ірпені.
Загинув 26 березня 2022 року в Ірпені від смертельного поранення у віці 51 рік.
Освіта: навчався в загальноосвітній школі № 3.
Учився без особливого ентузіазму, але дитиною був спокійною, посидючою, неконфліктною. Після випуску пішов служити в лавах армії на території країн Балтії, у 1991 році звільнився.
Усе життя Олександра Володимировича було повʼязане з автомобілями, які любив і вмів лагодити. Як згадують ірпінці, які добре знають Олександра, — був майстром від Бога — міг відремонтувати не лише автомобілі, а й будь-яку техніку, був чудовим господарем. До нього часто приходили за порадами та по допомогу. Працював в автопарку слюсарем, якийсь час — водієм маршрутки № 292 «Ірпінь-Київ». Останні роки до смерті був самозайнятою особою, знов таки — займався ремонтом автомобілів.
Двічі одружений. Дітей не мав.
Коли почалося повномасштабне вторгнення росіян в Україну і вони щодня обстрілювали житлові квартали Ірпеня, Олександр із дружиною Оксаною перебували в рідному місті, на вулиці Северинівській, що в районі СМУ.
26 березня, коли подружжя вийшло з дому — почався сильний обстріл. Неподалік вибухнув снаряд, й уламки рясно накрили територію. Дружину вибуховою хвилею відкинуло в погріб, а Олександру Баранчуку знесло пів голови…
Після трагедії, коли обстріли вщухли, жінка намагалася відтягнути тіло загиблого чоловіка у двір, але сил забракло. Наступного дня Оксану евакуювали з міста сусіди, а тіло Олександра підтягли до паркану. Там воно й залишився, допоки Ірпінь не деокупували українські військові. Тоді тіло було доставлене в Боярський морг.
Олександр Володимирович Баранчук похований у Боярці на старому кладовищі.