Героїчно загинув під час виконання бойового завдання в районі м. Куп’янськ, Харківська область

Ігор Миколайович Баранівський народився 23 серпня 1993 року в селі Комсомольське Козятинського району Вінницької області, у звичайній українській родині з робітничим корінням.

В дитинстві Ігор вирізнявся вольовим характером, невідступністю та хоробрістю, був впевненим в тому, чого хоче і намагався досягати своєї мети. Любив фільми про бойові мистецтва з Брюсом Лі, Джекі Чаном та Жан-Клодом Ван Даммом, а також й ті, що базуються на грецькій міфології, що також вплинуло на формування його світогляду. Одним з улюблених став “Гладіатор”. Його позивний “ПРОМЕТЕЙ” пов’язаний саме з інтересом до міфологічних персонажів. За спогадами рідних він любив ігри, в яких проявляв себе, як справжній маленький воїн, робив зброю з підручних матеріалів і відтворював рухи наче веде бій з противником.

З ранньої юності Ігор захоплювався футболом, шахами та бігом.

Футбол давав йому відчуття адреналіну під час гри, командний дух і можливість проявити свої навички на полі. Грав у збірній команді школи та збірній команді села Махнівка.

Кожна партія в шахи була можливістю випробувати свої розумові здібності, та покращити стратегію. Він любив аналізувати ходи суперника, планувати свої дії заздалегідь й знаходити нестандартні рішення.

Також приймав участь у спортивних змаганнях з бігу на дистанцію.

Улюбленими предметами в школі були: фізкультура, історія України, географія.

Закінчив повну загальну середню освіту у 2010 році, завершивши навчання в Комсомольській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів. Одразу після школи визначився з життєвим шляхом — обрав службу Україні.

У 2011 році був призваний на строкову службу Козятинським районним військовим комісаріатом. Його прагнення розвиватися привело до рішення продовжити військову кар’єру на професійному рівні.

1 вересня 2012 року Ігор вступив до Національної академії внутрішніх справ України, на факультет внутрішніх військ. За роки навчання зарекомендував себе як відповідальний курсант, дисциплінований, ініціативний, з глибоким інтересом до військової справи й права. У 2016 році завершив навчання, отримавши повну вищу освіту за спеціальністю «Правознавство» та звання офіцера.

У 2017 році одружився. В 2020 році вони з дружиною переїхали жити в Ірпінь. Це місто їм сподобалось, вони любили природу, прогулянки, затишні парки. Часто у від’їздах і рідко вдома, але він зміг побудувати щасливе сімейне життя з дружиною, старався приділяти час рідним. Був люблячим сином, братом, коханим чоловіком, вірним другом. Друзі та побратими описують його, як людину надійну, радісну, яка бадьорить дух і піднімає настрій, навіть в критичних ситуаціях. Він був тим, хто невпинно вірив у краще майбутнє. Людиною, яка кожного дня будувала свій стратегічний план та втілювала його в життя.

      Шлях воїна складний, часто це означає пройти вогонь і воду, мороз і палюче сонце під обстрілами з усіх сторін. Повний вихід із звичного комфортного життя. Ігор виявився  достатньо сильним перед такими випробуваннями. Також він розумів, що захищає свою родину і тих, що не можуть самостійно протистояти ворогу. Саме це говорить про нього, як про доблесного воїна, який виконував своє призначення.

Після завершення академії Баранівський Ігор Миколайович розпочав професійну військову службу за контрактом у Національній гвардії України. Його основною службовою домівкою став Центр спеціального призначення «Омега», один з найпрестижніших і найризикованіших підрозділів.

Поступово проходив шлях від молодшого офіцера до посади командира штурмового підрозділу.

Вже 2016 року брав активну участь в антитерористичній операції.

В його зоні відповідальності були найнебезпечніші напрямки бойових дій, операції із зачистки, розвідки, евакуації, штурмові дії на передовій, а також управління групами в умовах інтенсивних бойових зіткнень.

З початком повномасштабного вторгнення Росії в Україну у лютому 2022 року підполковник Баранівський перебував у строю з першої години. Його підрозділ діяв на найгарячіших напрямках — зокрема, у Київській області під час оборони Гостомеля та Ірпеня, у боях за Ізюм, Сіверськодонецьк, Лиман, на Бахмутському напрямку та в Харківській області, Покровському, Куп’янському, Донецькому, Луганському, Запорізькому та інших напрямках.

Його спокій, рішучість та стратегічне мислення неодноразово рятували побратимів у складних умовах. Ігор особисто виводив поранених, координував штурми, діяв рішуче та самовіддано.

Висока ефективність та відданість службі не залишились непоміченими. Протягом своєї кар’єри Ігор Баранівський був відзначений численними нагородами:

         •        🏅 Медаль «За оборону України» — Указ Президента України від 05.08.2022 № 559/2022

         •        🏅 Медаль «За військову службу Україні» — Указ Президента України від 30.12.2023 № 870

         •        🎖️ Нагрудний знак «За доблесну службу» — наказ КНГУ від 19.02.2024 № 42

         •        🎖️ Нагрудний знак «Срібний хрест» — наказ Головнокомандувача ЗСУ від 19.04.2024 № 651

• 🎖️ Нагрудний знак «Срібний хрест» срібною рельєфною зорею — наказ Головнокомандувача ЗСУ від 14.03.2025 № 166
• 🎖️ Відзнакою Президента України “ЗА УЧАСТЬ В АНТИТЕРОРИСТИЧНІЙ ОПЕРАЦІЇ» – Указ Президента України від 17.02.2016 № 53/2016
• 🎖️ Медаль « 10 РОКІВ СУМЛІННОЇ СЛУЖБИ» – наказ КНГУ від 13.03.2023 № 54 о/с

19 травня 2025 року підполковник Ігор Баранівський героїчно загинув під час виконання бойового завдання в районі міста Куп’янськ, Харківської області.

Під час перебування на позиції його підрозділу, ворог здійснив удар за допомогою бойового дрона, який скинув боєприпас в безпосередній близькості до розташування групи. Внаслідок вибуху Ігор отримав поранення, несумісне з життям.

До останнього він залишався разом із підлеглими, координуючи дії групи та прикриваючи евакуацію поранених. Його рішучість і мужність дозволили врятувати життя іншим бійцям.

Смерть Ігоря стала важкою втратою для побратимів, командування, родини та всієї Національної гвардії України. Його поховали з військовими почестями у рідному селі на Вінниччині, вшанувавши як героя, який залишився вірним присязі й Україні до останнього подиху.

Ігор був не просто офіцером. Він був Людиною. Побратими згадують його як стриманого, уважного, з твердими моральними принципами. Його поважали не лише за бойові заслуги, а за людяність, справедливість, мудрість. Він умів бачити суть і приймати рішення навіть у найскладніших умовах.

Його особиста відвага стала прикладом для нових поколінь воїнів. Він виховав цілу плеяду молодих бійців, які перейняли від нього головне — честь, гідність і готовність віддати себе справі захисту України.

Підполковник Ігор Баранівський прожив життя, сповнене служіння і глибокого сенсу. Його шлях — це не просто військова кар’єра, а історія нескореного українця, який без вагань віддав усе заради нашого спокою і свободи.