Народився 8 грудня 1950 року у м. Славськ Калінінградській області (Росія).
71-річний Володимир Олексійович Бегеньов помер орієнтовно 20 березня 2022 року в Ірпені.
Освіта: навчався в загальноосвітній школі № 2 в Ірпені, а згодом — у школі-інтернаті в Бучі, у Києві закінчив професійно-технічне училище № 7, здобувши фах токаря. А також закінчив Ірпінський індустріальний технікум за спеціальністю «Обробка металів різанням».
Батьки — Олексій і Лідія Бегеньови. Тато пройшов Другу світову війну, а після її завершення працював столяром. Мама — домогосподарка. У Володимира також є сестра Валентина та брат Анатолій.
В Ірпінь родина Бегеньових переїхала відразу після завершення Другої світової війни.
Володимир Бегеньов усе життя працював у Києві в Інституті матеріалознавства. Більшу частину трудового стажу — як токар 6-го розряду, останні роки — як головний інженер відділу водневого матеріалознавства та вуглецевих наноструктур Інституту проблем матеріалознавства ім. І. М. Францевича НАН України та голова організаційно-масової комісії профспілкового комітету.
Із 01.04.1968 р. по 02.01.2014 р. — ВКР, Інститут проблем матеріалознавства ім. І. М. Францевича Національної академії наук України (до 31.12.1993 р. — Інститут проблем матеріалознавства).
Із 02.01.2014 р. по 28.02.2018 р. — провідний інженер відділу № 67 Водневого матеріалознавства та вуглецевих наноструктур, Інститут проблем матеріалознавства ім. І. М. Францевича Національної академії наук України.
У кінці 1970-х років одружився з Тамарою Миколаївною (Коропець), разом виховували трьох дітей: Олену від першого шлюбу дружини (1974 р. н.), Юлію (1977 р. н.) та Анатолія (1983 р. н.). Однак, проживши разом близько двадцяти років, розлучилися.
Онук Антон Казьміренко розповідає:
«У мирному житті Володимир Олексійович Бегеньов дуже любив читати, мав величезну домашню бібліотеку. Для нього були характерними, скажімо, такі книжки, як Грушевський «Історія України-Руси», редакція 1905 року, перевидана 1969-го, із особливим правописом; Біблія і Тора; світова класика.
Володимир Бегеньов мав мистецьку душу, дуже любив колекціонувати фігурки і статуетки, вироблені з дерева, металу, глини. Любив рибалити. Він жив у приватному будинку у провулку Садовий біля Державної податкової академії, де виросли його діти — дві доньки і син, там досить велика територія із садом. Володимир Олексійович вирощував плодові дерева, кущі порічки, смородини, аґрусу, полуницю. До квітів був небайдужий. У саду є альтанка, в якій він грав у шахи з охочими, передусім зі мною».
Як згадує син Анатолій, батько був спокійним, урівноваженим чоловіком, хоч і мав по-своєму складний характер. Любив подорожі, залюбки їздив Україною і закордон, найбільше полюбляв відпочинок на березі моря — в Одесі і в Криму, доки ще була можливість там бувати до 2014 року, у Туреччині та в Єгипті. Охоче виконував домашню роботу, доглядав за садом і присадибною територією. На роботі був одним із небагатьох, хто все життя працював на одному місті та до останнього виконував токарні роботи, поки дозволяло здоров’я. Має багато професійних відзнак.
Повномасштабна війна застала Володимира Бегеньова в Ірпені в своєму будинку. На кілька днів до нього приїхав син із родиною, але, зваживши на ситуацію, зрозумів, що потрібно евакуйовуватися з небезпечного місця. Наполягав на тому, щоб разом із ними виїхав і батько, але той навідріз відмовився кудись виїздити і залишати напризволяще будинок.
До 5–6 березня діти могли підтримували контакт із Володимиром Олексійовичем, проте незабаром в Ірпені зникла електроенергія, а заодно й інтернет, телефонний звʼязок, вода і газ. Підтримувати контакт із батьком намагалися через волонтерів, однак район, у якому він мешкав, піддавався інтенсивним обстрілам і їхати туди, аби про щось дізнатися, було смертельно небезпечно.
Деякий час через сусідів-родичів удавалося дізнаватися, що батько живий — кілька разів зміг навідатися зять Олександр Шеремет (чоловік дочки Юлії). Згодом Олександра Шеремета окупанти в Ірпені розстріляли.
Перебування під обстрілами, від яких здригалося й палало все місто, було настільки стресовим, що в якийсь момент серце Володимира Олексійовича цього не витримало. Як стало відомо після деокупації Ірпеня, у чоловіка 20 березня (орієнтовно) стався інсульт. Без жодної медичної допомоги шансу вижити не було. Волонтери забрали його тіло, щоб доставити в морг.
Про те, що відбувалося довкола чоловіка під час окупації Ірпеня, красномовно свідчили знищені будинки неподалік та посічений уламками дах і вікна власного дому Володимира Олексійовича.
Володимир Олексійович Бегеньов похований на Ірпінському міському кладовищі біля своїх батьків.
У скорботі залишилося троє дітей та п’ятеро онуків.