Народився 3 вересня 1995 року в місті Сєвєродонецьк Луганської області. Четвертий із шести дітей, Анатолій ріс у родині вірян. Тато — приватний підприємець, має бізнес, пов’язаний із міжнародними перевезеннями, мама займалася дітьми та хатніми справами.

26-річний Анатолій Бережний загинув 6 березня 2022 року.

Освіта: навчався у школі з поглибленим вивченням іноземних мов. Як згадує його молодша сестра Ольга Білоус, був найвідповідальнішим із дітей: сам починав робити уроки, був посидючим, навчання йому подобалося, із задоволенням опановував англійську, німецьку. У дитинстві мав незвичне захоплення — полюбляв пародіювати людей. А ще ходив у музичну школу, грав на саксофоні та кларнеті.

У 2013 році Анатолій закінчив школу та вступив на бюджет до Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля. Обрав факультет інформаційних технологій, бо захоплювався комп’ютерами з дитинства. У 2019-му Толя на «відмінно» закрив магістратуру та влаштувався працювати до Державної податкової служби, де займався комп’ютерними системами. Ще навчаючись в університеті, він познайомився з майбутньою дружиною Діаною.

Восени 2020 року подружжя переїхало до Ірпеня. Анатолій та Діана швидко знайшли роботу в Ірпені. Спочатку хлопець влаштувався на деревообробний завод оператором друку, а в травні 2021 року почав співпрацювати системним адміністратором з tech/uklon.

24 лютого велика війна, як і всіх інших, застала Толю з Діаною зненацька. Перший день займалися питаннями, як далі бути з роботою, допомагали знайомій дівчині, яка їхала зі Львова до Луганської області, але через скасування потяга застрягла на вокзалі. Зібрали свою тривожну валізу, але їхати нікуди не збиралися. 

Подружжя жило на виїзді з Ірпеня. Ранком другого дня підірвали міст біля села Романівка.

«Ми бачили цей міст прямо з нашого вікна, і це дуже нас налякало. За нами виїхала машина з Вінниці, але ми все одно не хотіли їхати, шукали, хто б поїхав замість нас. Але врешті-решт чоловік вирішив, що потрібно вивезти мене у безпечне місце», – згадує Діана.

Ірпінська Біблійна Церква, парафіянами якої були Анатолій та Діана, з перших днів війни активно допомагала жителям. Туди приходило багато людей, які ховалися від бомбувань, вони ночували там у підвалі. За необхідності їм надавали медичну допомогу. 

Анатолій Бережний допомагав евакуюватися жителям Ірпеня. За 2 дні він з волонтерами вивезли понад 400 людей.

6 березня Анатолій вийшов на черговий маршрут, щоб допомогти мирним мешканцям міста виїхати із Києва. Романівський міст… «Там був такий небезпечний перехід через вузеньку дощечку, можна було впасти в річку, ще й стирчить арматура. Люди боялися там йти. Тому потрібно було подавати їм руку, забирати речі, – розповідає Орест Панасюк. – Я на середині моста людей приймаю, переводжу, віддаю Толіку, а він забирає чемодани з моїх рук і веде людей вгору стежиною, виходить на перехрестя, і там ще залишається пройти метрів 150 до автобусів. При цьому триває обстріл: міни літають у нас над головами. Чуємо свист – лягаємо. Зрозуміло, що відбувається евакуація людей, видно, що мирні жителі з сумками, а вони просто в спину стріляють…». 

Отже, Анатолій Бережний вчергове допомагав евакуюватися жителям Ірпеня. До автобуса залишалося дійти всього 200 метрів, коли в групу влучила російська міна.

«Добре серце мого чоловіка зупинилося внаслідок мінометного обстрілу окупанта», написала Діана, дружина Анатолія в соцмережах. 

Людей, які загинули разом з Анатолієм – 43-річну Тетяну з двома дітьми – 18-річним Микитою та 9-річною Алісою – батько родини Сергій Перебийніс теж упізнав на фото в Інтернеті. Вони йшли до евакуаційних автобусів. Вдалося встановити, що, коли почався ворожий мінометний обстріл, спочатку снаряди вдарили за кілька сотень метрів від них. Толя Бережний побіг на допомогу жінці, взяв її валізу, у них ще були з собою дві собаки у переносці. Почали тікати разом. Але наступний снаряд забрав життя усіх чотирьох.