в/ч А4247

Народився 4 лютого 1987 року в с. Жовтневе Кагарлицького району Київської обл.
35-річний Ярослав Березов загинув 6 листопада 2022 року біля м. Бахмут Донецької обл.
Освіта: навчався в школі в селі Кип’ячка Обухівського району Київської обл.
Із 15 років переїхав жити до сестри в Ірпінь.
Спершу працював різноробочим, а коли зміг придбати автомобіль, почав «таксувати», завдяки професійності та природній комунікабельності знайшов постійну роботу водія в міжнародній компанії «Зорг Біогаз». Його колеги із захопленням згадують, як Ярославу з легкістю вдавалося порозумітися з іноземними делегаціями, не володіючи їхньою мовою, підняти їм настрій, здобути прихильність, налаштувати на позитивні рішення.
Із Наталею познайомився на початку трудової діяльності, і хоча був ще юним, але мав зрілі переконання щодо сімейних цінностей та неабияку наполегливість, вразив дівчину турботою і надійністю, «узяв мене під крилечко, як під купол, і всі питання вирішував, усе життя», — згадує дружина. Відтоді як з’явилася сім’я, згодом — донечки Анна та Аліна, основною метою життя Ярослава було робити щасливими своїх дівчаток. Власноруч побудував будинок у с. Михайлівка-Рубежівка. Мріяв про те, що всі вони, разом із майбутніми родинами доньок, житимуть на цьому обійсті, у мирі і злагоді.
Ярослав був дуже працьовитий, із легкістю освоював нові професії, не існувало такого, аби за щось він узявся і не осилив.
Мав три пристрасті: автомобілі, собаки та рибальство. Завдяки першій отримав позивний «Бусік», «Бус». Його легендарний Т-5, на якому він вивозив людей, доставляв усе необхідне на блокпости захисникам, і досі береже часточку душі господаря, укладеної в авто, переконані дружина та дочки.
Собаки… Перша, омріяна донькою Анею красуня Белла, була подарована татку на день народження, другу Джесіку Ярослав придбав сам, згодом народилась Урса. «Щодо любові до собак, — каже Анна, — то це стосується не тільки наших, він був дуже-дуже добрим і без роздумів летів на допомогу будь-якій живій істоті, що потрапила в біду. А ще тато був надійним і небайдужим. Хай би що не сталося, він — перша людина, до якої зверталися в скрутний час і він ніколи не відмовляв».
«Як його можна описати? — згадує молодша донька. — Це — ніби сімейний кіт, він такий домашній, прагне додому і все — у дім, постійно до нас горнувся, він дуже нас любив, до нестями просто».
Ще одна віддушина — риболовля, він був професіоналом справи, мав безліч снастей, приладь та витримку. До цього заняття таткові вдалося залучити й Анну з її майбутнім чоловіком.
Дівчата згадують, що саме татко навчив їх не боятися долати перешкоди, бороти страх, аби зрештою отримувати задоволення від простих речей, учив їздити на велосипеді, роликах, завдяки татку відвідали всі можливі атракціони, влаштовували «покатушки» на машині, із ним завжди було цікаво і весело, драйвово.
Коли почався Майдан, Ярослав не стояв осторонь — возив туди продукти.
В армії не служив через стан здоров’я. У 2014 році, із початком війни на Сході України, звертався до військкомату, але отримав відмову.
У перші дні повномасштабного вторгнення російських агресорів Ярослав разом із дітьми перебував у погребі свого будинку, та звідти корегував вогонь наших хлопців, викликаючи його практично на себе, бо орки були навколо його будинку. Страшно уявити емоційний стан батька, якому дали пораду: «Засипай дівчат картоплею, щоб їх не знайшли, бо тебе вб’ють, а над ними познущаються». Він тоді дивом урятував дітей і вивіз їх, після чого відразу став на захист Ірпеня. Тримав оборону на блокпості «Жираф», був контужений, після звільнення Ірпеня лікувався. Потім пішов до лав ЗСУ, був командиром 1-го стрілецького відділення 1-го стрілецького взводу 6-ї роти військової частини А4247.
Побратими згадують Ярослава як винятково справедливого, надійного, небайдужого, чесного, безвідмовно працелюбного командира, його поважали і за ним ішли.
6 листопада о 12:12 доньки востаннє почули татове «Дєвочки мої рідненькі, як ви там?» та обіцянку скоро приїхати…
6 листопада 2022 року біля м. Бахмут Донецької області під час повернення відділення з передової після виконання бойового завдання частина бійців відійшли першими, Ярослав виходив у другій партії та потрапив під інтенсивні обстріли.
Посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня, нагрудним знаком «Слава нації, смерть ворогам», нагрудним знаком «Учасник бойових дій російсько-української війни».
Похований у м. Ірпінь на Алеї пам’яті захисників України.
Рішенням Ірпінської міської ради Ярославу Березову присвоєно звання «Почесний громадянин міста Ірпінь» (посмертно).