Олександр Білеуш народився 18 березня 1970 року в місті Ірпені, де й виріс.
52-річний Олександр Петрович загинув в Ірпені у березні 2022 року внаслідок вогнепальних поранень.
Освіта: на «відмінно» закінчив вісім класів ірпінської ЗОШ № 10 і вступив до Ірпінського індустріального технікуму за спеціальністю «Наладчик станків із програмним забезпеченням». Технікум закінчив із «червоним» дипломом. Працював наладчиком станків на чайній фабриці СП «Соломія».
Дружина Олександра Петровича Білеуш Олена Михайлівна розповідає: «Ми із Сашком зустрілися в студентські роки. Разом навчалися в технікумі. Олександр був на рік старшим. Дружили, потім він пішов в армію, а після повернення зі служби одразу одружилися. У нас народилася донечка, яка для свого тата була всім — у них склалися чудові стосунки, навіть були свої секрети. Ми прожили разом майже 31 рік. Сашко був прекрасним другом, чоловіком, батьком, сином і братом. Він був людиною надзвичайно розумною, про таких кажуть “майстер на всі руки” — робити вмів усе. Його дуже цінували й поважали на роботі. У нас усе було чудово!
Сашко займався спортом, грав на гітарі, дуже гарно співав. Йому подобалися різні пісні, любив слухати В. Висоцького, Ю. Шевчука, “Deep Purple” та дискотеку 80-х. Пам’ятаю, як у студентські роки запросив мене на концерт Софії Ротару — вона тоді вважалася мегазіркою. Вражало його почуття гумору — він завжди був душею компанії. У нас збиралися друзі, наш дім взагалі називали “будинком друзів”. Ми його звели власноруч, поруч із батьківським, залишалося тільки жити, та війна завадила…
Коли почалося повномасштабне вторгнення, чоловік наполіг, аби ми з донечкою виїхали з міста. Він сказав: “Головне — вас вивезти, а я виживу”, — і почав робити “коктейлі Молотова” та штик-ножі.
Коли від’їжджав мій поїзд — він виліз на паркан і махав мені рукою. Тоді я бачила його востаннє… 5 березня зв’язок із ним обірвався, та він ще точно був живий. 12 березня до чоловіка заходив наш кум і пропонував перебратися до нього, в іншу частину міста, однак Олександр відмовився. Наступного дня приходили знайомі і просили евакуюватися з ними — знову відмова: “Я залишаюся вдома”.
Як саме загинув Олександр — достеменно невідомо. Його тіло з численними вогнепальними пораненнями знайшли неподалік від будинку 5 квітня, після деокупації міста…»