Народився 3 жовтня 1988 року в росії, місто Тольятті.
33-річний Сергій Близнюк загинув 5 березня 2022 року.
Українець, народжений у росії, у трирічному віці з матір’ю і вітчимом переїхав до міста Ірпінь. Окрім нього в родині виховувалося ще три брати.
Коли Сергію було 11 років, від онкологічного захворювання померла його мама — Близнюк Тетяна Володимирівна. Відтоді хлопчик навчався в інтернаті — у Бучанській спеціалізованій загальноосвітній школі-інтернаті І-ІІІ ступенів для дітей-сиріт, позбавлених батьківського піклування.
Після закінчення Академії МВС 15 років працював у поліції (в Ірпені, Києві, Бучі, Ворзелі, Коцюбинському), мав звання капітана.
Із майбутньою дружиною Наталією Василівною Статкевич познайомився у відділенні поліції, куди дівчина звернулася за довідкою про втрату документів. Із часом почали зустрічатися. У шлюбі Сергій і Наталія з 2017 року. Наталія вчилася на юриста (незавершена вища освіта), натепер перебуває у відпустці по догляду за дитиною (донькою), проживає в Ірпені.
Повномасштабна війна росії проти України застала родину Близнюків в Ірпені. Востаннє Наталія Василівна бачила свого чоловіка увечері 24 лютого 2022 року. Разом із донькою вона принесла Сергію на роботу — в ірпінський райвідділ поліції вечерю. «Ми розпитали, як у нього справи, він запитав, як у нас… Ніхто не думав, що це остання зустріч. Ми тоді ще навіть не планували виїжджати з Ірпеня, хоча вже ночували в підвалі, не в квартирі», — розповідає Наталія.
З її слів, приблизно за місяць до початку повномасштабного наступу в ірпінському райвідділі поліції співробітникам заборонили йти у відпустки і кудись виїжджати, усі повинні бути залишатися на робочих місцях, «але до останнього ніхто не вірив, що буде війна, ми взагалі не могли подумати, що таке станеться».
І вже 23 лютого, після того, як Сергій Близнюк повернувся з роботи, устиг лише повечеряти, як його знову викликали назад у райвідділ. Інших працівників теж підняли по тривозі. Усю ніч Сергій Юрійович залишався на роботі.
Рано вранці Наталії зателефонувала мама й повідомила, що почалася війна. Сергій у той час як працівник, що відповідає за забезпечення райвідділу пальним та озброєнням, уже активно видавав зброю, поліцейське спорядження та боєприпаси. Йому було не до розмов…
У перші ж дні війни ситуація у Приірпінні розгорталася стрімко й набирала загрозливих обертів. Увесь час у передмісті столиці велися бойові дії, російські танки сунули на Київ.
«Чоловік сказав, щоб ми виїжджали, домовився з нашими кумами, щоб нас прийняли в себе. Я не хотіла їхати, та всю ніч вибухало, гриміло, тож не лишалося сумнівів, що треба виїжджати. Ми з донькою та родиною чоловікового брата переночували в підвалі і зранку 25 лютого виїхали до наших кумів у Житомирську область», — додає Наталія.
Про обставини загибелі відомо, що він їхав у службовій машині з міста Ірпінь у село Стоянку, був за кермом. Із ним перебував напарник. На в’їзді в Стоянку їх почали обстрілювати росіяни. Чоловіки зуміли проїхали трохи далі і зателефонувати керівництву, аби отримати вказівку, що далі робити. Їм наказали чекати. Колега Сергія Близнюка на хвилину вийшов із автомобіля, а той залишився за кермом. Ураз почалася нова хвиля обстрілу, і в їхню машину, у двері водія, влучив снаряд, залишивши отвір діаметром 20 сантиметрів. Автомобіль від вибуху спалахнув. Сергій Близнюк згорів у ньому… Його колезі вдалося врятуватися: почувши обстріл, він, перебуваючи на деякій відстані від автомобіля, зміг утекти.
«Уранці 5 березня ми з чоловіком розмовляли і він мене попередив, що якийсь час може не бути на зв’язку, просив не хвилюватися через це, бо за першої ж можливості він зі мною зв’яжеться. Удень я йому телефонувала, і вже зв’язку не було. Я ще тоді була відносно спокійна, бо ж чоловік попередив, що так може бути, запевнив, що все буде добре. 6 березня я знову почала його набирати — без результату. Тоді вдалося зателефонувати його колезі. Але про Сергія не було відомостей. Сергія Близнюка шукали дев’ять днів, інформації про нього не було, у поліції відповідали, що пошуки тривають», — розповідає дружина Наталія.
11 березня Наталія Близнюк із донькою виїхала до Польщі. 14 березня їм зателефонував один із напарників Сергія і повідомив, що чоловіка знайшли спаленим у машині, залишилися лише його каска, бронежилет і значок…
Поховали Сергія Близнюка в Білогородці. Похованням займалися працівники поліції.
«Він був найкращим. Добрим, завжди всім допомагав, завжди відгукувався, хто б і що не попросив. Був справжнім бійцем за справедливість, хорошою людиною, ніхто нічого не може поганого про нього сказати», — зі сльозами розповідає вдова. — Сергій няньчився з донькою, мені допомагав, давав можливість відпочивати, коли вона народилася. Любив щось ремонтувати, розбирався в компʼютерній техніці. Улітку ми всією сім’єю на природу виїздили, на риболовлю. Дружиною поліцейського мені не було важко бути, попри те, що жили недалеко від райвідділу і Сергій завжди повинен був перебувати на зв’язку, мав ненормований графік, часто у вихідні і серед ночі був змушений виходити на роботу. Я пишалася своїм чоловіком».
Наталія з Сергієм і донькою жили в Ірпені в однокімнатній квартирі, однак мріяли про більшу квартиру, збирали на це гроші, також у майбутньому хотіли подорожувати, бо поки що з маленькою дитиною на руках і через постійну зайнятість Сергія не могли це реалізувати. Не встигли. Багато чого не встигли разом зробити…