Народилася 17 грудня 1946 року в місті Києві.
Померла 6 березня 2022 року в Ірпені під час окупації міста у віці 75 років.
Освіта — середня технічна. Навчалась у столичній жіночій школі. Закінчила Київський електротехнічний технікум. Працювала на підприємстві «Київпромарматура» інженером-раціоналізатором.
Батько — Василь Іванов, військовий. Мати — Євдокія Іванівна Іванова, покоївка.
Тетяна Василівна заміж вийшла в 1969 році за Валерія Бондарчука, який був художником-оформлювачем. У подружжя народилося двоє дітей: Ірина Бондарчук, 1970 р. н. та Віктор Бондарчук, 1989 р. н.
У 2014 році Тетяна Василівна овдовіла.
До повномасштабного вторгнення росії жила в будинку під Києвом. Після виходу на пенсію це було її улюблене гніздечко, де вона займалася садом, квітами, собакою, а також виконувала обовʼязки голови дачного кооперативу. Останнім часом стан її здоровʼя погіршувався, повноваження голови довелося скласти. Але хоч як її діти не вмовляли перебратися до Києва до сина чи доньки, вона відмовлялася. Донька намагалася її якнайчастіше провідувати. На той час уже проявлялися проблеми з опорно-руховим апаратом і памʼяттю.
Наприкінці січня бабуся зателефонувала синові Віктору та попросила її забрати, що діти й зробили. Стан здоровʼя жінки став таким, що вона потребувала постійного догляду. Залишити роботу діти не могли, тож було вирішено знайти приватний пансіонат для літніх людей із медичним доглядом.
На початку лютого 2022 року бабусю відвезли до пансіонату в Ірпені. «20 лютого нас попередили, щоб ми “готувались” і домовлялися з ритуальною службою. Уся родина з’їздила до Ірпеня попрощатися, хоча на той момент був карантин і потрапити до пансіонату було дуже складно, працівники пішли нам назустріч», — розповідає Ірина Бондарчук.
24 лютого розпочалася повномасштабна війна. Працівники пансіонату відмовляють дітей забирати бабусю, зважаючи на її важкий стан. За лічені дні Ірпінь опиняється у блокаді. Родина перебуває в постійному контакті з працівниками пансіонату.
6 березня рідним повідомили, що Тетяна Василівна померла. Працівники пансіонату кілька разів викликали поліцію, щоб зафіксувати факт смерті, однак поліція не приїхала. Ритуальна служба теж відмовилася їхати до Ірпеня з огляду на важку ситуацію в місті. У бучанський морг забрати не змогли — переповнений. Працівники пансіонату змушені були винесли тіло бабусі надвір. 7 березня працівників та пацієнтів пансіонату було евакуйовано, тіло померлої так і залишилося на вулиці.
Онук Тетяни Бондарчук Євген намагався перевезти тіло бабусі з Ірпеня, що був під постійними обстрілами, до Києва — звʼязувався з київською поліцією, військовими, із волонтерами. Але в тих умовах евакуйовували тільки живих людей.
Наприкінці квітня, коли Ірпінь був деокупований і мешканцям дозволили вʼїжджати до міста, удалося забрати тіло небіжчиці. Завдяки холодній погоді воно добре зберіглося.
Євген організував скромне прощання. Зміг приїхати тільки син Віктор. За нормальних умов із Тетяною Василівною прийшло б попрощатися багато друзів і знайомих… А тоді навіть дочки не було, яка змушена була евакуюватися до Польщі. У квітні тіло кремували. Урну поховали на Байковому цвинтарі в березні 2023 року, коли до України повернулися найрідніші.