Народився 19 листопад 1984 року у с. Козинці.
38-річний Євген Бондаренко загинув 26 травня 2023 року.
Освіта: закінчив загальноосвітню середню школу. Затим отримав вищу освіту в Міжрегіональній Академії управління персоналом за фахом «Банківська справа і аудит».
Далі була строкова служба в армії. Працював у сфері охорони («Барс», охорона банку, просто охоронна служба). Займався спортом, управно володів зброєю.
Коли почалася повномасштабна війна, пішов у Бучанський військкомат добровольцем і за розподілом потрапив до 72-ї бригади імені Чорних запорожців. Був командиром відділення.
За час служби потравляв у багато небезпечних ситуацій. Були випадки, коли Євген і його побратими опинялися в оточенні і залишалося тільки здаватися. Євген як командир відділення піднімав білий прапор, водночас даючи своїм хлопцям зрозуміти: «зараз буде, зараз почнеться!» Вороги вже були розслаблені, і в цей момент наші воїни їх знищували, таким чином виходячи з оточення.
Складні ситуації спіткали не тільки в бою, були випробування холодом, голодом і спрагою. Узимку не можна було користуватися буржуйками, адже їх відразу фіксують тепловізори противника, після чого прилітає снаряд. Траплялося, що по два тижні доводилося виживати без води та їжі — під час інтенсивних штурмів росіянами їхніх позицій.
Позивний Євгена Бондаренка — «Професор». Так його назвали побратими через те, що він багато чого знав. А ще славився тим, що під час будь-якого нападу, атаки вмів виходити зі складної ситуації завдяки своїм нестандартним комбінаціям.
Загинув Євген Бондаренко у неповні 39 років під містом Вугледар, де воював десять місяців, переніс три уламкових поранення (переважно голови). Третє виявилося смертельним — уламок пройшов навиліт крізь голову. Сталося це під час того, як після нічного чергування та рясних артобстрілів українські військові, серед яких був і Євген, ремонтували бліндаж. Незабаром прилетів снаряд, і розірвався саме там, де перебував чоловік. Він із побратимами витримали важку ніч, наступ ворогів, завершили своє чергування і мали здати свої позиції «на нулі» наступним військовим.
Євген розповідав братові, що допоки триває війна і його країна в небезпеці, йому, Євгену, нічого не лишається, окрім як стати на її захист. Тому після кожного поранення, попри медичні приписи, повертався на фронт.
Востаннє Сергій — рідний брат — бачив Євгена у квітні 2023 року, коли забирав його, як і раніше, після поранень.
Помер 26 травня 2023 року.
Напівсиротами залишилося двоє неповнолітніх дітей (донька і син, 12 і 14 років), які з матір’ю живуть у Вишгороді (їхні батьки розлучилися три роки тому). Євген завжди ними опікувався і після розлучення приїздив, проводив час із дітьми, сплачував аліменти, допомагав, як міг.
Найбільше в житті Євген шанував спокій — був дуже активним, і коли випадала нагода відпочити — рибалив, збирав гриби і ягоди.
Похований у Козинцях.
У Євгена лишилася мрія, яку він не встиг реалізувати: власний ставок, у якому можна було б розводити рибу, і щоб поруч можна було відпочивати серед тиші і спокою мальовничої української природи.