Батько Богдана, Бородай Вадим Анатолійович, ділиться спогадами: «Богдан народився в с.Бородянка Бучанського району Київської області. З 2003 по 2011 навчався в Бородянській спеціалізованій школі І-ІІІ ступенів №2. У шкільні роки був учасником та призером обласних та всеукраїнських олімпіад з історії, англійської мови та географії. Після переїзду батьків до с.Немішаєве Бучанського району навчався в Немішаївському ліцеї №1. Після закінчення 9 класу в 2012 році вступив на навчання до Чернігівського ліцею з посиленою військовою та фізичною підготовкою, який успішно закінчив в 2014 році. В тому ж 2014 році вступив на навчання до Військового інституту КНУ імені Тараса Шевченка, закінчив навчання в 2018 році, отримавши освітньо-кваліфікаційний рівень бакалавра за спеціалізацію: “Розвідувальне-інформаційне забезпечення (з іноземними мовами) військ (сил)”. Працював у ТОВ “Ajax Systems” на посаді інженера з технічної підтримки.

Богдан захоплювався спортом, подорожував, дуже любив ходити в гори, багато читав, вражаючи енциклопедичними знаннями, він був справжнім ерудитом. Добре володів іноземними мовами. Був носієм української ідентичності, мав патріотичні переконання. Щирий, відкритий, товариський. 

В нього на пальці було татуювання у вигляді стріли, і після його загибелі,    побратими зробили такі самі в пам’ять про нього. Пізніше був створений підрозділ безпілотних систем, і їхня символіка це також нагадування про нього. 

В Богдана була наречена, мали намір одружитись та створити сім’ю. Все змінило повномасштабне вторгнення росіян в Україну. Під час окупації Бучанського району Богдан залишився в Немішаївській громаді, в будинку батьків розгорнув гуманітарний штаб, де здійснив прихисток понад 10 людей. Здійснював супроводження жінок, дітей та людей похилого віку при евакуації в безпечні регіони. Разом з друзями підтримував життєдіяльність сусідів та мешканців селища, розподіляючи та доставляючи продукти харчування, ліки, воду, передавав розвідувальні дані підрозділам ЗСУ. Після деокупації району в червні 2022 року добровільно приєднався до сил оборони України, обравши службу в 24-му окремому штурмовому батальйоні “Айдар”, перебуваючи на посаді оператора взводу управління гаубичної батареї, досконало оволодів спеціальністю оператора безпілотних систем та FPVдронів. Ніс службу в найгарячіших місцях бойових зіткнень на сході країни а саме: Вугледар, Бахмут, Часів Яр та інші. Мав позивний “Чак”, був ефективним пілотом-аеророзвідником, особисто та по наданим ним координатам із залученням артилерії та мінометів знищено близько 200 противників. Загинув 01 лютого 2024 року на позиції під час виконання бойового завдання, відбиваючи ворожий наступ в районі міста Бахмут разом з двома побратимами. Богдан був цілеспрямований, порядний, чесний, товариський, справжній патріот своєї країни. Нагороджений медаллю “Ветеран російсько-української війни” Відзнакою головнокомандувача “Золотий хрест” , “Гілка дубового листя” Орденом “За мужність” ІІІ ступеня (посмертно) Медаллю ПЦУ “Хрест свободи” (посмертно), Медаль Київської обласної ради «За вірність та мужність»(посмертно).

Богдан Бородай останні роки проживав в Ірпені. Після загибелі в нього залишилися молодша сестра, брат і батько. 

Похований Герой у місті Буча на Алеї Слави Героїв.

Одна з вулиць Немішаївської ОТГ на його честь має назву Богдана Бородая.