Народився 26 липня 1980 року в Києві.
42-річний Сергій Бойко загинув 24 січня 2023 року.
Освіта: успішно навчався в гімназії «Троєщина», здобув вищу юридичну освіту в Державній академії водного транспорту ім. П. Конашевича-Сагайдачного.
Певний час із дружиною та дітьми жив у Києві (донька 2010 року народження, син — 2013-го), але на початку 2014 року родина переїхала до Ірпеня — там квартиру молодій сім’ї залишили батьки.
Дружина Оксана каже, що Сергій був добрим, люблячим чоловіком і дуже хорошим батьком, завжди піклувався про родину, любив свою роботу. Ще до подій 2014-го вони з колегами мали трохи незвичне хобі — любили пограти у страйкбол (така командна гра, в якій «бій» ведеться 6-міліметровими кульками з точних копій бойової зброї). Але коли на сході країни розпочалася війна, хлопці припинили такі ігри, бо розуміли, що вже не до ігор…
Сергій Бойко продовжував працювати юристом, виховувати дітей, придбав будиночок, який вони з Оксаною почали облаштовувати, вкладаючи в нього душу, аби був затишним, теплим. Проте відчуття тривоги не покидало: в інформаційному просторі говорили про війну, її невідворотність лякала. І хоча Сергій намагався заспокоїти дружину й себе, що такого в ХХІ столітті не може статися, чимало фактів і факторів доводили протилежне. «Тож коли вранці 24 лютого 2022 року ми прокинулися від звуків винищувачів — зрозуміли, що почалася війна», — згадує Оксана Бойко.
Повномасштабне вторгнення застало їх удома, в Ірпені. Чоловік одразу заявив: відправить сім’ю в безпечне місце і піде воювати.
У дорогу зібралися швидко, і дружина з дітьми та сестрою поїхали до родичів на Рівненщину. Переконавшись, що його родині там ніщо не загрожує, Сергій Бойко одразу почав дізнаватися, де можна записати добровольцем. І знайшов — його зарахували до «ССО Київ Азов», котрі потім перейменували в 3-тю ОШБр. Спочатку бійці підрозділу обороняли Київську область, трохи згодом їх направили на Запорізький напрямок, де вони перебували до кінця літа. Чоловік у телефонних розмовах мало що розповідав про війну, заспокоював дружину, розпитував, як їм живеться, як діти.
Восени його з побратимами відправили на навчання, певно, готували до більш відповідальних завдань. Так і сталося: із січня 2023 року їхню бригаду передислокували під Бахмут. Дорогою на Бахмут хлопці зупинялися в Києві і 6 січня, на Святвечір, Сергій останній раз був із сім’єю та своєю мамою. 7 січня увечері, прощаючись із дружиною, він довго дивився на неї, він знав, куди їде, і, мабуть, розумів, що, може, бачить востаннє. Знову ж таки, про своє небезпечне «відрядження» дружині нічого не сказав. Вона сама «відслідкувала» в новинах, що 3-тя ОШБр — у Кліщіївці, під Бахмутом. Утім, і під час їхньої останньої розмови, 23 січня, він знайшов для неї заспокійливі слова, аби не хвилювалася, переконував: усе буде добре. Лише сказав, що збирається «на виїзд». 24 зранку він ще написав повідомлення: «Я поїхав. Цьом!», і відтоді від нього не було ні дзвінків, ні повідомлень.
Після тижня невідомості та безсонних ночей Оксана Бойко написала сповіщення взводному 3-ї ОШБ: «Прошу повідомити, де мій чоловік». Вона бачила, що це повідомлення надійшло і прочитане, але відповіді так і не отримала. Від однієї думки, що Сергія вже немає, її серце стискала крижана рука відчаю. Зрештою, не витримавши, вона зателефонувала командиру, поставивши те ж саме запитання: «Що з моїм чоловіком?» Він хвильку завагався, пообіцяв передзвонити за кілька хвилин. Справді, передзвонив, сказав: «На жаль, Сергій загинув 24 січня 2023 року». А потім повідомив подробиці.
Тривали бої, підрозділ потрапив під ворожий артилерійський обстріл, позиції відбили вороги. У той день загинули троє хлопців, майже всі інші були поранені. Сергій устиг допомогти накласти турнікет другу, потім замінив першого полеглого, який був поруч, і почав відстрілюватися. Але і в нього влучило. Він зміг відскочити в закуток окопу, та вже був важко поранений. Скоріш за все, отримав поранення в живіт, унаслідок чого виникла сильна кровотеча, несумісна з життям.
Тоді тіло Сергія побратими не змогли забрати. Із поля бою його вивезли вже аж у травні, коли ЗСУ «відбили» ту місцевість. Його привезли додому, в Ірпінь, і 18 травня 2023 року поховали на Алеї пам’яті захисників України.
Сергій Бойко посмертно нагороджений Орденом за мужність третього ступеня, також йому присвоєно звання Почесного громадянина м. Ірпінь.
Він мріяв про довге життя в щасливій родині, про те, як виростуть і стануть успішними діти, подарують йому внуків. Але ці мрії так і залишилися нездійсненними…
У жалобі за загиблим залишилася дружина, донька, син, батьки та його рідні.