Мати героя, Чернякова Надія Олексіївна, розповідає: «Василь  народився в Ірпені, де і прожив все життя. В 2000-му році закінчив с/ш № 2. Після одинадцятого класу вступив в Ірпінський фаховий коледж економіки та права, який закінчив у 2002 році за спеціальністю фінанси, кваліфікація бухгалтер-фінансист. Після коледжу вступив на бюджет в Національний  університет «Харківський авіаційний Інститут», провчився рік, але обставини змусили його покинути навчальний заклад. На наступний рік Василь вступив до Інституту землевпорядкування та інформаційних технологій при Національному авіаційному університеті, і 27 червня 2006 року йому присвоєно кваліфікацію «Бакалавр фінансів».

Проте за спеціальністю не працював, знайшов себе у виготовленні меблів, робота дуже подобалася, взагалі, в нього добре виходило все, за що б він не брався. 

Мій син був надзвичайно доброю людиною, ніколи нікого не ображав, ні в чому мені не відмовляв, завжди казав: «Матусю, все буде добре». Коли його батько захворів на онкологію, Василь доглядав за ним, готував дієтичну їжу, слідкував за його харчуванням. Батько помер в нього на руках. 

Наша сім’я була дуже дружною, всі свята ми відзначали в родинному колі, Василь дуже смачно готував, навіть краще за мене. Він був найстаршим, в нього ще залишилися два брати і сестра. 

Коли почалося повномасштабне вторгнення росіян в Україну, наш будинок згорів, і нам довелося придбати нове житло, яке потребувало добудови і повного ремонту. Ремонт робили всі разом, Василь мені дуже допомагав в цьому. 

Востаннє з сином ми спілкування телефоном 2-го жовтня. Тоді він тільки приїхав з бойового завдання і був дуже втомленим. Пізніше ми дізналися, що Василь загинув 3 жовтня 2025 року при виконанні особливого завдання.

Для нашої сім’ї загибель старшого брата і сина стала страшною трагедією. Ми й досі не можемо змиритися з тим, що сталося… Для мене він досі живий».

Молодший брат Василя, Сергій, розповідаючи про брата, згадує дитинство: «Перше, що спадає на думку – коли я збирався до школи, а Василь на роботу, він щоранку вмикав музику, це переважно був Віктор Цой. Тоді я не розумів її, і не любив такий стиль. Це зараз я розумію, про що він співає. Тепер я розумію, що світогляд Василя багато в чому вплинув і на мене. Пам’ятаю, як Василь провів зі мною серйозну розмову, коли я почав курити, розповів, чому потрібно кидати. Тоді мені було 16 років, йому – 26. Я прислухався до нього, а він розповідав мені, як правильно вчиняти в житті в тій чи іншій ситуації. Василь отримав освіту фінансиста, але це точно було не його покликання. Йому більше подобалося працювати руками, і він, не вагаючись, змінив спеціальність. Коли мені виповнилося 18 років, і я отримав середню спеціальну освіту, Василь привів мене до себе на роботу, і ми працювали разом. Отримуючи будь-яке замовлення, він все робив дуже якісно і з креативним підходом. Василь був художником, розбирався в геометрії, на роботі його дуже цінували. Він займався дійсно тим, до чого мав неабиякий хист, і замовники були у захваті від результату його роботи.  

Для мене він завжди був одним з найкращих, таким залишається і донині».