Дмитро народився 30 березня 1988 року, у заквітчаному каштанами та акаціями Києві. Зростав веселим дружнім заповзятим хлопчиком.
Закінчив 9 класів Слав’янської гімназії (м.Київ) та омріяне вище транспортне училище (м.Київ) за спеціальністю водій-автомеханік.
З дитинства мав твердий намір стати далекобійником. Захоплювався фільмами про цю професію .
Якийсь час працював водієм, але шукав роботу далекобійника.
Мрія здійснилась в 2014році, його запросили в фірму “KREISS” (Латвія). Це була його учбова база. Нажаль, невдовзі, він серйозно захворів. Довелось повернутись до дому. Була проведена операція, потім період реабілітації, та на щастя вдалось повністю відновитись і повернутись на роботу.
За вікном улюбленої вантажівки пролітали дні, ночі , країни, роки … Працював в Польщі потім в Литві. Повністю поглинутий роботою, Дмитро не встиг створити сім’ю, хоча й мав серйозні стосунки та подальші плани на життя.
 Дуже любив тварин. Хотів завести собаку, але все потім, коли буде родина, дім – повна чаша…
“В нашій сім’ї завжди були коти. І Діма їх дуже любив” – з посмішкою згадує мама Тетяна.
Дмитру подобався важкий рок. Матуся пригадує, з яким піднесенням вони з коханою Олесею відвідували концерт групи Rammstein в Києві .
Завдяки пристрасті до музики, навчився грі на гітарі.
Ще був завзятим рибалкою.
Коли почалось повномасштабне вторгнення він був в Ірпені, чекав продовження робочої візи. Проживав а ЖК Грін ярд. 5 березня 2022 року Діма відвіз мене з чоловіком до Романівки, а сам повернувся додому, щоб взяти речі і поїхати в нашу квартиру, бо там залишився кіт. Коли він вийшов з підїзду, то побачив сусідів і озброєних російських військових. Військові підійшли до нього, відібрали рюкзак з документами, телефон і відпістили. Він тут же сів у свою машину і почав їхати. Але машину і Діму тут же розстріляли…