Віктор Дерзський героїчно загинув 18 жовтня 2024 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Плехове Курщини.

Віктор Дерзський народився в Ірпені (Романівка). У 1989 році пішов до першого класу Ірпінської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 17, у 1992 році, у зв’язку з відкриттям Ірпінської ЗОШ № 12 та зі зміною місця проживання перевівся до Ірпінської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 12 із поглибленим вивченням іноземних мов, де і здобув базову загальну середню освіту, закінчивши навчання у червні 1997 року.

Із 1997 р. до 2000 р. навчався в Бородянському професійно-технічному училищі № 26.

Затим проходив військову службу у Збройних силах України. Повернувшись з армії, до 2019 року працював покрівельником, працівником кількох приватних фірм. У 2019 році і до початку повномасштабного вторгнення працював у міжнародній логістичній компанії.

Велику війну зустрів зі зброєю в руках — уже 24 лютого 2022 року приєднався до лав ірпінського територіального об’єднання (ТрО). 

Віктор Володимирович брав участь у боях за рідне місто. Серед багатьох зруйнованих обстрілами окупантів ірпінських осель — і дім Віктора Дерзського… 

Після вигнання окупантів із Київщини служив у ГУР, у серпні 2022 року отримав поранення. Повернувшись до цивільного життя, працював в Ірпінському академічному ліцеї «Мрія». Однак надовго його не вистачило: прагнення бути серед побратимів і боронити країну взяло гору, тож Віктор повернувся до війська. Пішов добровольцем у ЗСУ, хоча за станом здоров’я був непридатний до військової служби. Його гасло: «Якщо ми не підемо захищати, то вони знову повернуться в Ірпінь». 

Віктор Володимирович Дерзський пройшов не одну гарячу точку фронту, зокрема на Бахмутському напрямку, Харківській області, Луганській області, Сумській області, навіть на острові Зміїний. Брав безпосередню участь у бойових діях під час захисту Батьківщини. Неодноразово під час виконання бойових завдань був пораненим, але це Віктора не зупиняло, і він знову після курсів лікувань повертався на фронт. Проявляв неабияку відвагу і самовіддачу. Наприклад, нагрудним знаком «За зразкову службу» (№ 271 від 15.03.2023 р.) був відзначений за виведення побратимів з оточення ворога у Бахмутському районі Донецької області.

Останній бій 18 жовтня 2024 року Віктор прийняв поблизу кордону Сумщини — у Суджанському районі населеного пункту Плехово Курської області. Загинув, захищаючи побратимів, Батьківщину, проявивши безмежну відвагу, відданість та патріотизм, хоча й був у нерівному бою з ворогом. В оточенні противників, не склавши зброї, відстоювали свою країну до останнього подиху.

Віктор мав повагу серед побратимів та вищого командування. Його авторитет, енергія та позитив згуртовували хлопців. Завжди був добрим, позитивним, відкритим і сміливим, відважним і мужнім. Був підтримкою та опорою для своїх рідних, знайомих. Мріяв після повернення з війни відбудувати будинок, який утратив в Ірпені.

Світла, щира й справедлива людина, люблячий, турботливий син та брат. Віктор безмежно любив свою родину, був опорою, захистом, коханим та найкращим чоловіком для своєї дружини. Його втрата — гіркий біль для родини, друзів, побратимів. 

Віктор Володимирович хотів, щоб нащадки пам’ятали ціну боротьби за незалежність та свободу.

Похований Віктор Дерзський в Ірпені на Алеї пам’яті захисників України.

У Віктора залишились двоє неповнолітніх дітей (його гордість, стимул, сила та  мотивація), яким ніхто не замінить рідного батька, його любов та захист. Із цим нестерпним болем утрати їм доведеться жити.