Народився в 1960 році на Київщині.
Загинув 28 березня 2022 року в 61-62-річному віці від уламкового поранення під час воєнних дій в Ірпені.
Освіта: окрім загальноосвітньої, закінчив музичну школу, грав на баяні.
Служив в Афганістані. Отримав поранення, був госпіталізований. Загалом пробув в Афганістані десять років. Однак після закінчення служби пенсії ветерана війни не отримував, адже загубив документи.
Повернувшись в Україну працював в одному з Будинків культури. На якийсь час поїхав до росії на заробітки — у Геленджику був водієм маршрутки.
Дітей у Володимира Дубовича не було, як і рідних братів та сестер.
В Ірпені прожив останні пʼятнадцять років. Там і познайомився з Оленою Іванівною Гусєвою, яка стала йому громадянською дружиною. Працював різноробочим, мав золоті руки — займався електрозварюванням, добре розбирався в електриці та в автомобілях. Допомагав по дому, залюбки із жінкою висаджував квіти.
На момент початку повномасштабного вторгнення росії в Україну разом із Оленою Іванівною перебував в Ірпені, у своїй хатинці на вулиці Паламарчука, що в центрі міста. Як і в інших районах, той росіяни також нещадно обстрілювали з важкої артилерії. Володимир Дубович, отримавши «загартування» воєнними діями в Афганістані, не панікував і не боявся. Натомість допомагав іншим людям — мчав до постраждалих пожежі тушити, відгукувався на прохання людей — знайомих і незнайомих, заспокоював свою жінку.
Під час обстрілів Володимир Володимирович та Олена Іванівна перебували в будинку — в підвал не спускалися. 28 березня вночі стався сильний вибух, від його удару повилітали вікна.
«Ми в ті дні, бачачи, що ситуація дуже серйозна, збиралися евакуйовуватися. І якраз надумали їхати, коли прилетіла ракета… Його відразу вбило, уламком у живіт. Він мене затулив собою. Потім на мене стіна впала, то вранці мене витягували люди», — розповідає Олена Гусєва.
Жінка з допомогою волонтерів потрапила до обласної лікарні, де два місяці лікувалася після вилучення численних уламків.
Володимира Володимировича Дубовича сусіди спершу поховали у дворі, а після деокупації, коли були оформлені необхідні документи, перепоховали на ірпінському міському кладовищі.