Євич Віталій Миколайович народився в смт Криве Озеро (Друге), що в Миколаївській області.
Зростав у дружній, люблячій його родині з батьками, старшою сестрою, бабусями та дідусями. Його дитинство було веселим, безтурботним, сповнене незабутніми подіями поруч з рідними та друзями.
Середню освіту отримав у Кривоозерській загальноосвітній школі № 2, по закінченню школи вступив до Кривоозерського професійного аграрного ліцею, де здобув середню спеціальну освіту. Продовжив навчання у Миколаївському національному університеті ім. Сухомлинського на факультеті фізичної культури та спорту.
У 2004 р. був призваний на військову службу і ніс її у в/ч А1656, а вже у 2005 р. звільнений в запас.
Після демобілізації деякий час проживав і працював в Одесі.
В рідному селі познайомився зі своєю майбутньою дружиною, яка приїздила до бабусі і дідуся на канікули та свята і вже у 2009 р. переїхав до м. Ірпінь-на батьківщину майбутньої дружини.
Працював, освоїв нову для себе професію- прохідник підземних робіт.
Рік 2011 для Віталія був найщасливішим – він одружився і невдовзі став татом:
«Щастю нашому не було меж, щасливі роки життя разом, поряд коханий чоловік, найкращий матусик (так донька називала татка), який обожнював нас. Ми мешкали в нашому мальовничому Ірпіні. Віталій багато працював, задовольняв всі необхідні потреби нашої молодої сім’ї. Згодом завели песика, про якого він мріяв. Це був пес породи амстафф за кличкою Ірма. Як тільки з’являвся вільний час, ми відразу ж відправлялися до рідного села мого чоловіка. У родині Віталія завжди панувала любов, підтримка, кожна зустріч з рідними була, як свято. Віталій був порадником для своєї великої родини. Навіть коли було тяжко самому, він завжди вислуховував кожного, допомагав, підтримував рідних, друзів, був добрим, чесним, щедрим, цілеспрямованим, усміхненим, працьовитим, мужнім, мав чудове почуття гумору.Захоплювався мотоциклами та риболовлею. До роботи ставився дуже відповідально, професійно, був чудовим спеціалістом в облаштуванні підземних комунікацій. Колеги поважали і цінували його» – розповідає про чоловіка і його родину Анна Євич.
14 листопада 2023 р. Віталій був призваний на військову службу до Збройних Сили України і зарахований до військової частини А2900 та призначений заступником командира взводу.
У грудні 2023 р. був переведений до в/ч А0224 на посаду навідник 79 окремої десантно-штурмової бригади 4 роти 1 взводу аеромобільних військ, де також був призначений заступником командира взводу.
Зазвичай кожну телефонну розмову з рідними закінчував словами:
«Все буде добре».
Вся родина вірила в ці слова та чекала на повернення Віталія додому.
Та дзвінок 29 січня 2024 року перекреслив їх сподівання – рідні отримали важку звістку про загибель Віталія.
Віталій Євич загинув 26 січня 2024 року під час виконання бойового завдання, а саме – штурму позиції агресора в районі виконання завдань за призначенням, в ході ведення бойових дій в районі села Новомихайлівка Покровського району Донецької області.
«Слова, які сказали побратими під час прощання з «Бородою», ще раз підтверджують, яким добрим, справедливим він був, побратим Тарас відзначив: «Будучи заступником командира взводу, Борода рахував нас, як курчат, завжди підкаже, навчить, як треба зробити…це велика втрата, адже за цей час ми стали більш ніж друзі… ми стали, як брати».
Побратим, який був наймолодший у військовому підрозділі і носить позивний «Малий», не стримував сліз, настільки болюча втрата для нього.
Побратим «Бунтар», який був командиром відділення в смс-повідомленні мені писав: «Як командир, Борода був просто супер, мені боляче втратити найкращого побратима, а то й брата» – ділиться сумними спогадами Анна Євич – дружина Віталія. І далі вона продовжує:
«У Віталія залишилася донька Віталіна, мама Наталія, сестра Олена,племінник Андрій, бабуся Віра, рідні та близькі друзі… ми втратили найкращого батька та чоловіка, сина, брата та дядька, зятя та онука, друга, кума та побратима, просто чудову, добру людину.
Безмежно любимо та сумуємо, ти навіки в наших серцях…»

Похований Євич Віталій Миколайович у місті Ірпінь на Алеї слави захисників України.

Героям слава!
Улюблена пісня — гурт Kalush Orchestra «Додому»