Народився 8 травня 1978 року в Ірпені.

44-річний Євген Федоров загинув 19 серпня 2022 року. Привезли Євгена до Ірпеня військовики на двох машинах із Чортківського району під Тернополем.

Освіта: школа № 17, фінансово-економічний коледж, закінчив чотири курси, вчився на бухгалтера. 

Служив в армії, набув спеціальності мінера-сапера.

Євген не був одруженим. Завзято грав у футбол в одній із любительських команд у Києві. Був людяним: коли до нього зверталися за поміччю, відкладав свої справи і летів на допомогу. Зокрема, відвозив до лікарні, провідував, підгодовував. Дуже мріяв створити сім’ю і прагнув бути щасливим. Працював на різних роботах, але справдився як пекар. 

Любив читати книжки, особливо фантастику і про війну. 

Мати і син Федорови в березні двічі виїжджали з Ірпеня і поверталися. Та розбите житло і смертельна небезпека врешті спонукали ґрунтовно тікати. 

Надія Станіславівна зателефонувала до знайомої у Львівській області. 27 березня син і мати приїхали в село Пчани Стрийського району (Жидачівська територіальна громада). 28 зареєструвалися в сільській раді. Невдовзі Євгену вручили повістку. Коли йшли в Жидачеві до військкомату, мати відчула, що сина скоро не побачить. А син не панікував. Мати сказала: «Женю, я зайду і поговорю, у мене інвалідність 2-ї групи. Вони не мають права тебе від мене відривати». Та коли підійшли до військкомату, син мовив: «Стій тут, не заходь, я піду сам». За пів години вийшов і повідомив: «Я йду служити, я все підписав». 

4 квітня Євгена забрали до війська. Мати посадила сина в автобус із мобілізованими, на прощання дала іконку. Це були останні хвилини, коли його бачила. Потім він зателефонував: «Мамо, я думаю, що в тебе вистачить розуму не їхати кудись і не шукати мене». 

Євген ніколи не хвалився, та якось, піднесений, зателефонував: «Мамо, ти можеш мною пишатися й ходити з високо піднятою головою». «Певно, розмінували щось серйозне», — подумала мати. Загалом Євген майже нічого не розповідав, іноді просто віджартовувався. Служив, зокрема, у Кам’янець-Подільському.

Через п’ять місяців після призову Євгена Федорова Надія Станіславівна отримала трагічну звістку про загибель сина. 

Похований в Ірпені.