Народилася 29 серпня 1938 року на… пароплаві, коли той стояв на пристані міста Перм. Так і зареєстрована — «народилася в Пермі».
83-річна Світлана Петрівна померла 22 березня 2022 року в Ірпені від розриву серця внаслідок інтенсивних обстрілів міста.
Освіта: навчалася в місцевій школі № 110. Затим, на початку 1960-х років, закінчила Куйбишевський інженерно-будівельний інститут (факультет проєктування громадянського будівництва), здобувши фах інженера-кошторисника.
Під час народження Світлани батьки — Петро Михайлович Петухов та Валентина Олексіївна пливли із Монголії до Саратова, де мав продовжити службу батько (військовослужбовець, майор).
Дитинство Світлани Гараніної минуло в місті Куйбишев (росія).
Як і багато молоді того часу, після навчання подалася працювати на велике будівництво — освоювати Камчатку. Там і познайомилася з майбутнім чоловіком Валентином Григоровичем Гараніном. Він був моряком торгівельного флоту.
Разом прожили близько 5-ти років. У 1967 році в подружжя народився син Всеволод. Через рік після його народження пара розлучилася. І Світлана Петрівна вже ніколи не виходила заміж, присвятивши себе сину та роботі.
Жінка з дитиною повернулася до родини в Куйбишев, де влаштувалася працювати в «Военпроект», який тоді займався проєктуванням будівництва аеродромів. Із робочими питаннями часто їздила у відрядження в Київ, Кишинів та інші міста тодішнього радянською союзу.
Одного разу під час такого відрядження в Київ їй запропонували перевестися, розуміючи, наскільки вона чудовий спеціаліст. Світлана Петрівна погодилася. І в 1982 році разом із сином перебралася до Києва, де впродовж багатьох років працювала в Центральному проєктному інституті Міноборони України головним спеціалістом відділу кошторису.
Але навіть після настання пенсійного віку продовжила трудовий шлях — керівництво цінувало досвід і вміння Світлани Гараніної і не поспішало її відпускати, запропонувавши альтернативну роботу вже у приватній сфері. Тож на роботі жінка була стільки, скільки дозволяло здоровʼя.
Незадовго до повномасштабного вторгнення росіян Світлана Петрівна захворіла і потребувала постійного догляду. Син із невісткою забрали її до себе у приватний будинок в Ірпені. У січні 2022 року сталося нове нещастя — невдало впала і зламала шийку стегна. Довелося лежати в ліжку в гіпсі. У такому стані й застала початок великої війни. Через це й залишилися всі в місті — старенька була зовсім нетранспортабельна.
Бойові дії в Ірпені розгорнулися зі страшною силою. Не вщухало ні вдень, ні вночі — такими інтенсивними були обстріли. Світлана Петрівна не могла навіть у підвал спуститися. Так від переживань у бідної жінки не витримав організм — 22 березня вона померла від розриву серця.
Після її смерті три дні рідні не могли навіть винести її тіло з дому — обстріли не вщухали, довелося від них весь час ховатися в підвалі. Коли ж трохи заспокоїлося — у мішку винесли в сарай. 27 березня син із невісткою змогли евакуюватися. А тіло майже місяць пролежало в сараї. Лише після деокупації Ірпеня та дозволу на повернення близьким удалося поховати матір на місцевому кладовищі.
Світлана Петрівна була дуже доброю жінкою, любила Україну, через що 2014 року пересварилася з усіма своїми подругами з росії, намагалася спілкуватися українською. У вільний час займалася складанням ікебано, завжди охоче і смачно готувала, знаходила час читати книжки. Поки мала сили — була активною, навіть у літньому віці їздила на відпочинок.
У скорботі залишилися діти і дві внучки.