Народився 18 жовтня 1991 року у Мелітополі Запорізької області. Після розлучення батьків залишився жити з мамою — Тамарою Юріївною Ільченко — доброю і сильною жінкою з вольовим характером.
31-річний Артем Глотка загинув 21 квітня 2023 року.
Освіта: навчався в Мелітопольській школі № 7 (початкові класи) та ЗОШ № 9 (старші). У 2009 році закінчив Мелітопольський промислово-економічний технікум, вивчившись на фахівця з виготовлення двигунів.
Там же познайомився і з майбутньою дружиною Ксенією Андріївною Могуренко. Щоправда, в той період це було просто дружнє спілкування, яке не переросло в кохання і навіть ослабло — якийсь час Артем і Ксенія нічого не знали одне про одного.
Після навчання влаштувався на Мелітопольський моторний завод, де відпрацьовував навчальну практику. Загалом працював у багатьох місцях, зокрема вантажником на Новій пошті.
Відслужив строкову службу неподалік від Києва та в Кривому Розі.
Повернувшись, працював на складі деталей для тракторів та сільгосптехніки.
Незадовго до початку війни на Сході України доля знову звела Артема із Ксенією. І цього разу між ним виникли взаємні почуття, молоді люди почали зустрічатися. Але на них чекало нове випробування: Артем не зміг спокійно спостерігати за тим, що відбувається на Донбасі й пішов добровольцем служити в ЗСУ. Близько пів року перебував у сірій зоні, був молодшим сержантом та водієм. Щоправда, Ксенію беріг від подробиць і нічого не розповідав про те, що відбувалося у прифронтовій та фронтовій зонах. Головне — повернувся живим.
Як згадує дружина Ксенія, Артем Глотка був дуже добрим, трохи впертим, часто задумливим, захоплювався автомобілями, чудово в них розбирався. «Якщо він щось вирішив, то робив це. І ніколи не здавав назад. Але найбільше мені запала в душу його доброта і чуйне ставлення».
Під час повномасштабного вторгнення все склалося трагічно.
Коли путін оголосив «спеціальну воєнну операцію», Артем, Ксенія та їхня донька Варвара перебували вдома, в Мелітополі. Рано-вранці, почувши звуки вибухів у районі місцевого аеропорту, вирішили все ж зачекати на подальше розгортання подій. Автомобіля для швидкої евакуації в родині на той час не було.
Однак дедалі більше ставало очевидно, що залишатися вдома небезпечно, мало того, Артем наполягав на виїзді Ксенії з донькою за кордон. Сам же замислив прямувати до Запоріжжя, до своїх побратимів. А поки вони були вдома, то уважно спостерігав за пересуванням військової техніки окупанта, яка снувала містом, і передавав дані про це ЗСУ. У місто виходити не наважувався, адже для нього як колишнього військового це було особливо небезпечно. Переживала родина не лише про те, що росіяни можуть перехопити на вулиці, а й якщо почнуть рейди квартирами. Удома зберігалася військова форма, нагороди, медаль за участь в АТО.
Урешті вирішили виїздити, хоча це було дуже ризиковано. Купили стару машину, спакували речі й виїхали.
На блокпостах Артема і Ксенію уважно і прискіпливо перевіряли окупанти. У чоловіка були документи, які підтверджували його службу в ЗСУ, та військовий квиток. Звісно, він їх ретельно сховав, натомість пред’являв приписне посвідчення, яке йому видали у військкоматі в 16 років для проходження медичної комісії.
Виїжджали дуже складно, можливо, десь врятувала наявність маленької дитини. Численні обшуки, допити, конфіскація (крадіжка) пального, але Артем і Ксенія, стиснувши зуби, мовчки терпіли. Тільки дитина нудилася і нервувала. На блокпості в Оріхові застрягли на три дні. Росіяни нікого не випускали. На щастя, дізналися, що через Василівку відкритий «зелений коридор», тож великою колоною поїхали туди. До Запоріжжя довелося добиратися «сірими зонами» — міст до обласного центру уже був зруйнований.
Приїхавши, Артем Глотка не зволікав — подав документи до військкомату і його відразу призвали на службу. Близько пів року сім’я залишалася в Запоріжжі, поруч із чоловіком, однак незабаром його перевели на фронт.
Ксенія з донькою поїхали до Ірпеня, куди кілька років до того переїхала з Мелітополя жити мама. Тож тут було де оселитися.
Загинув Артем 21 квітня 2023 під Луганськом. Він потрапив під обстріл важкої техніки. Тіло загиблого привезли спочатку в Дніпро, а потім у Бучу. Труна була закрита і її не відкривали…
Поховали Артема в Ірпені на Алеї пам’яті захисників України 2 травня 2023 року.