Народився 4 серпня 1950 року в Києві.
Загинув 72-річний Олександр Гаврилович 2 березня 2022 року в Ірпені під час масованих обстрілів міста.
Освіта: рідна школа Олександра Глущенка — № 97 міста Києва. Закінчив Інститут харчової промисловості в Москві, вивчившись на рибовода-іхтіолога.
Мати — Ольга Павлівна. Батько — Гаврило Денисович. Були також брат і сестра — Юрій і Валентина.
Олександр Глущенко працював спочатку в Київському інституті iнженером. Затим переїхав до Криму, де працював iнженером бiльше 15-ти років, а також був помічником капітана з наукової роботи, ходив у море.
У 1979 році із Тетяною створили родину, прожили у шлюбі 43 роки.
Із Криму Глущенки виїхали в 2015 році. Місцем проживання обрали Ірпінь, де придбали однокімнатну квартиру.
Олександр Гаврилович був дуже ерудованою і допитливою людиною. Любив рибалку, книжки, був розумним, начитаним, цікавим співрозмовником i дуже доброзичливим.
Повномасштабне вторгнення росії в Україну застало родину Глущенків в Ірпені. Дружина пропонувала Олександру Гавриловичу переїхати в Київ до рідних, але він міркував так, що «Київ будуть бомбити, а Ірпінь — ні». До того ж у той час кияни масово покидали місто, розуміючи всі ризики перебування в ньому.
Тетяна Iванiвна та Олександр Гаврилович відразу не до кінця відчули, наскільки високою може бути небезпека в Ірпені. «Ми дивилися телевізор і не усвідомлювали всієї загрози. А в соцмережах ми не спілкувалися, до нас мало що доходило. У перші дні ніхто не говорив: “ідіть в укриття”. Ми це якось не зрозуміли — не знаю, чому. Але дізналися, що сусіди пішли в підвал. І пішли ті, в кого маленькі діти. Ми про всяк випадок теж спустилися. Однак посиділи трохи і чоловік не витримав: “Я вже немолодий, у мене ноги болять — дуже холодно. Не можу сидіти тут”. А я не зуміла його вмовити залишитися», — розповідає Тетяна Глущенко. На той час ще в Iрпені ще було відносно безпечно. 2-го березня вони також залишилися спати в квартирi.
Уранці 2 березня дружина зібралася піти в центр Ірпеня, аби купити ліки. Вийшла, однак почалися обстрiли, тож повернулася.
Щойно зайшла до оселі (у коридор), як у двір їхнього дому прилетів снаряд. Від удару вибило вікна, обвалився балконний блок, у приміщення залетіли уламки і скло. Олександр Гаврилович у той час лежав на ліжку. Прибіг сусід і сказав: «Скоріш пішли звідси!»
Ударна хвиля від вибуху була надзвичайно сильною, як пригадує жінка: «Чоловіка, мабуть, цією хвилею зачепило дуже. Він піднявся з ліжка, ми побігли до укриття, і він на вулиці впав і вже не підвівся. Ми його намагалися реанімувати, викликали медичну допомогу. Потім я побачила, що у шпиталь везуть поранених. Побігла до цих машин. Медики прийшли до нас і забрали Олександра. Я дуже сподівалася, що його ще зможуть урятувати, але було марно. Може, серце не витримало того вибуху, може, тромб відірвався, як написали в документі. Мій чоловік, мабуть, перший, про смерть якого офіційно сповістили…»
Ситуація в Ірпені стала зовсім нестерпною. Щоб дістатися евакуаційного потяга треба було йти пiшки до залізничого вокзалу приблизно годину. Тетяна Iванiвна не розуміла, що має робити. Але коли всi сусіди виїхали, остання жiночка її пiдняла i вмовила йти. На довершення до всього пережитого жінка ще й упала та зламала руку… Отак і вибиралася — травмована душевно та фізично. До вокзалу вдалося пiдʼїхати. Але далi треба було йти пішки через ірпінський міст, бо поїзди та електрички вже не ходили. На іншому березі річки Ірпінь чекали автобуси, на одному з яких і виїхала пані Тетяна, через якийсь час опинившись у Чернівцях.
А в Ірпені горіло й вибухало. Дім подружжя Глущенків ще більше постраждав, залишився з розтрощеним дахом.
Щойно звільнили Київщину і можна було повернутися назад, Тетяна Глущенко приїхала й почала клопіткі та складні пошуки тіла чоловіка, яке потрапило з ірпiнського шпиталю в морг у місті Боярка.
Похований Олександр Гаврилович у Берковцях, де і його батьки, сестра i брат.
У скорботі залишалася дружина, рідні і друзі, які любили, цінували й поважали Олександра Глущенка.