Народився 25 липня 1981 на Донеччині.
42-річний Андрій Гончаренко загинув 15 вересня 2023 року.
Освіта: після закінчення технікуму — в 2000 році, вступив до Харківського автомобільно-дорожнього університету, де навчався за спеціальністю «Мости і транспортні тунелі» (усього 11 студентів потоку мали таку можливість). Там він і познайомився зі своєю майбутньою дружиною, яка в тому ж університеті опановувала професію інженера будівельника доріг та аеродромів.
Закінчивши університет, подружжя переїхало до Києва, де чоловік працював на підприємстві Мостозагін № 2. Опісля, в 2015-му, молода пара взяла кредит на придбання житла і купила квартиру в Ірпені.
Хоча робота за набутим фахом Андрієві подобалася, він дедалі частіше цікавився цінними паперами, біржами, тим, як вони працюють. Тож, зважившись, став звичайним касиром у банку. Одночасно навчався в університеті при Нацбанку, отримав там другу вищу освіту. Останні десять років працював в Ощадбанку і досягнув своєї мети — займався недержавними цінними паперами. Удома розповідав, що це не так захоплююче, як у кіно, але все ж економіка його цікавила. Дружина наголошує: Андрій завжди був дуже розважливим, іще у студентські роки раціонально розподіляв кошти. Прагнув знайти й забезпечити пасивний дохід, щоб у старості не залежати від пенсії. Тому багато читав, дивився фільми про людей, котрі чогось досягли в житті, надихався ними.
У 2017 році в подружжя народилася донечка Емма. Сім’я мешкала біля Центрального парку, тож вони втрьох часто ходили до лісу — милувалися природою, відпочивали. Якщо дружина мала багато домашніх справ, чоловік катав донечку на велосипеді — це їй так подобалося! Він був абсолютно сімейною людиною, усі свої плани, майбутнє пов’язував лише з родиною.
Коли з ним хтось знайомився, то, на перший погляд, Андрій здавався суворим. Але, поспілкувавшись ближче, ставало зрозуміло, що він надзвичайно добра людина, лише дуже принципова, бо звик дотримуватися правил і законів, тож вимагав цього й від інших. Був цілеспрямованим, надійним, щирим.
В армії Андрій Гончаренко не служив, але після навчання на військовій кафедрі в університеті йому присвоїли звання молодшого лейтенанта запасу. Це звання йому, певно, не знадобилося б у житті, якби не повномасштабна війна…
Мобілізували Андрія в березні 2023 року. Військовий вишкіл на полігоні тривав два місяці, потім його розподілили в 1-шу роту 79-ї окремої десантно-штурмової бригади під Мар’янку. Там він пробув місяць на посаді командира 3-го десантно-штурмового взводу. Опісля, влітку, навчався в Одесі на командира роти. Під час цього навчання, на день його народження, в Одесу приїжджали дружина з донькою. То було тепле, незабутнє, їхнє останнє побачення…
14 вересня Андрій написав дружині, що виходить на позиції, тому з ним не буде зв’язку. І справді зв’язку не було майже тиждень. А 21 вересня їй подзвонили з військкомату і сповістили, що чоловік загинув від вибухової травми 15 вересня 2023 року в районі населеного пункту Новомихайлівка Донецької області.
Подробиць загибелі чоловіка й батька сім’ї ніхто не повідомив, у всіх документах вказано: «вибухова травма». Лише звернулися з військової частини, де він служив, із проханням надати ідентифікаційний код, бо командир роти хоче подати прохання про надання державної нагороди загиблому.
Спочатку тіло героя привезли до одного з моргів міста Дніпро, 23 вересня транспортували до Бучанського моргу, а 25-го поховали в Ірпені на Алеї пам’яті захисників України.
Дружина каже, досі не може змиритися з думкою, що її чоловіка немає. Він мав багато планів, усього досягав власними розумом і працею. А ще дуже хотів другу дитину, обговорював це з дружиною: «Давай когось усиновимо. Бо народжувати — уже немолоді. Проте виховати, дати тепло знедоленій дитині зможемо. Через війну зараз так багато сиріт!»
На запитання, чи готовий виїхати в якусь іншу країну, рішуче відповідав: «Ні, я бачу своє майбутнє тільки в Україні! Вірю, що після перемоги все зміниться на краще».
Андрій Сергійович Гончаренко поклав своє життя, аби ці зміни відбулися.
Сьогодні його оплакують дружина, донька та всі рідні.