Народився 9 червня 1978 року в Ірпені.
43-річний Олег Григорук загинув 18 березня 2022 р.
Освіта: навчався в місцевій загальноосвітній школі № 17, потім було професійно-технічне училище № 19 м. Києва, де здобув фах електрика. Також заочно навчався в Київському технологічному технікумі за спеціальністю «Виробництво виробів зі шкіри», отримав кваліфікацію технолога-організатора (закінчив заклад у 1999 році). Опісля продовжив навчання в Київському національному університеті технологій та дизайну, здобув повну вищу освіту за спеціальністю «Взуття, шкіргалантерейні та лимарні вироби», ставши інженером-конструктором.
На початку 2000-х Олег Григорук разом із батьком працював в Ірпені на заводі з виробництва бронежилетів, був наладнувачем швейного обладнання. Там він здобував свою першу практику, вчився шевської справи. Разом із цим батько вчив його ремонтувати швейне обладнання. Олегу це подобалося, він навчався і працював. Невдовзі відкрив власну майстерню. Неодноразово вигравав перші місця на міжнародних конкурсах модельєрів одягу та взуття серед професіоналів, вражаючи цікавим та небанальним дизайном своїх виробів. Нагороджений дипломом III ступеня Міністерства освіти і науки України за перемогу в ІV Міжнародному конкурсі модельєрів-дизайнерів.
У 2009 році одружився з Ольгою Миколаївною Лукіянчук. У 2010 році в подружжя народився син Ярослав. Олег дуже любив свого сина, приділяв йому багато уваги. Привчав його до моржування, їздив із ним велосипедом, учив кататися на роликах. Мріяв, щоб він виріс справжньою людиною.
«Він був люблячим і турботливим сином, добрим братом. Із людьми сходився дуже легко. Любив поговорити, пожартувати. Але й емоційно відстоював свої погляди, проявляв активну громадянську позицію, не терпів несправедливості. У сфері моди багато чого міг порадити. Він був людиною творчою, бачив життя по-своєму. Допомагав іншим. От нещодавно до матері підходила жінка, попросила посадити квітку на його могилі, бо він урятував їй життя — привозив їжу, коли в Ірпені під час окупації майже нікого не було», — розповідають батько Михайло Антонович Григорук та рідна сестра Лариса Михайлівна Швидка.
На початку повномасштабного вторгнення росії в Україну сестра Лариса виїхала на Захід України. Батьки залишалися в Ірпені до 26 березня. Олег Григорук не планував кудись виїздити.
Фатальним для родини став день 18 березня. Олег тоді поїхав велосипедом у справах. Він не боявся, під ворожими обстрілами їздив і допомагав людям — розвозив ліки, продукти, підтримував, чим міг. Люди дякували йому і говорили, щоб він себе беріг. Допомагав і хлопцям із місцевої тероборони. Під вечір в Ірпені почалися особливо інтенсивні обстріли. Чоловік, повернувшись, піднявся на горище. І в цей момент у дім прилетіло. Саме туди, де був Олег. Загалом було три прильоти — два в будівлю й один снаряд вибухнув у дворі. Олег загинув від осколків. Батько з матір’ю не знали, де подівся їхній син… Події розгорталися швидко — від ударів спалахнула пожежа. Рятівників викликати можливості не було — на той час і сама пожежна частина вигоріла. Мама Олега плакала, дзвонила, благала про допомогу, але все було марно…
Дім згорів. Палав дуже сильно — від високої температури навіть радіатори розплавилися…
Обгорілі залишки Олега батько знайшов наступного дня. Від тіла майже нічого не залишилося. Ці рештки поховали в саду, під вишнею…
Вороги того дня багато горя наробили. Обстріли були сильними, у дім близького родича Григоруків теж прилетіло — будівлю знищено, сват отримав поранення. Довелося думати про виїзд…
Після деокупації Ірпеня Григоруки повернулися додому. Колишня дружина Олега із сином перебувають за кордоном.
Олега Григорука перепоховано на ірпінському міському кладовищі.