Народився 21 січня 1993 року в Мелітополі.
29-річний Ігор Гущин загинув 6 грудня 2022 року.
Родом із міста Мелітополя, де й проживав до початку повномасштабного вторгнення росії в Україну. Народився в родині військового — батько Гущин Валерій Тимофійович, підполковник Збройних сил України служив у Мелітопольській бригаді транспортної авіації на посаді заступника командира частини з озброєння. Старший брат Ігоря — Олег (1981 р. н.), теж став військовослужбовцем. Цією ж дорогою без довгих зволікань і вагань пішов і Ігор. a
Освіта: після 9-го класу навчався в Запорізькому військовому ліцеї «Захисник», був кадетом. Після закінчення вступив до Харківського національного університету повітряних сил імені Івана Кожедуба.
«Ігор зовсім трошки не дожив до свого 30-тиріччя. У нього не було ні жінки, ні дітей, лише мама і брат із родиною», — розповідає дружина брата Ольга Ігорівна. — «Він був гарним, височенним, справжнім військовим. За характером — переважно мовчазний, вдумливий, серйозний, не любив багато про себе розповідати; під час родинних свят, коли ми зустрічалися, міг бути дуже різним — веселим і говірким, а міг замкнутися в собі і зовсім не йти на контакт».
Дуже любив свою маму, напевно, це була найрідніша людина в його житті. Із братом була досить велика різниця у віці (12 років), що по-своєму вплинуло на їхні стосунки — хлопці мало часу проводили разом, мало спілкувалися.
Ігор активно займався спортом, ходив тренуватися у тренажерний зал. Під час відпочинку полюбляв їздити на риболовлю, бувати на природі, дивитися фільми, слухати музику.
Після закінчення навчання був направлений на службу в Мелітопольську бригаду транспортної авіації на посаду інженера з обслуговування повітряних суден і авіадвигунів.
Із військовою кар’єрою в нього складалося добре. Він був фахівцем своєї справи.
Після закінчення контракту в 2021 році в Мелітопольській бригаді пішов добровольцем служити в АТО. На момент початку війни у званні старшого лейтенанта артилерії перебував у складі однієї з херсонських військових частин у селищі Боброве Сєвєродонецького району Луганської області. Був командиром взводу, мав позивний «Балу». Його бригада під час війни постійно перебувала в найгарячіших точках ведення бойових дій: Лисичанську, Сєвєродонецьку, Херсонській області, Бахмуті. Часто з побратимами ходив у розвідку. Побратими називали свого командира турботливою і надзвичайно доброю людиною, яка завжди була готова простягнути руку допомоги, намагалася підтримувати високий моральний дух кожного бійця.
Під час спілкування з мамою Іриною Анатоліївною Гущиною син не раз стверджував, що тримати оборону країни дуже важко, що там, де він зараз, постійні атаки, вибухи, весь час доводиться бути під ворожими кулями, тож щоразу додавав, що, можливо, більше не зможе зателефонувати, треба бути готовій до всього…
6 грудня 2022 року загинув зі зброєю в руках під Бахмутом під час виконання бойового завдання. Як розповів його командир, українські військові потрапили під шквальний ворожий обстріл. Деяких бійців просто збирали по шматках… Тіло Ігоря залишилося цілим — у нього не влучила ні міна, ні куля, але серце не витримало шаленого стресу й напруження. Скоріше за все, він був свідком того, як на його очах снаряди розривали на частини побратимів. Помер Ігор дорогою до лікарні від інфаркту коронарних судин. Похований в Ірпені на Алеї пам’яті захисників України.
Війна принесла багато страждань у родину Гущиних. 4 квітня 2022 року старший син Олег потрапив до росіян у полон. Жодної інформації про нього станом на грудень 2023 року немає…
Мама Ігоря, Гущина Ірина Анатоліївна, учителька, зараз живе в Ірпені в модульному містечку. Життя в неї потроху налагоджується, але пережите не дає спокою. Вона дистанційно викладає в початкових класах у Мелітопольській гімназії. Дружина брата Олега — Ольга Ігорівна теж працює вчителькою і живе в Ірпені.