Народився 25 грудня 1988 року в м. Києві у багатодітній сім’ї.
33-річний Віталій Гусєв загинув 1 березня 2022 року.
Освіта: із 1995 до 2003 рр. навчався в Київській середній школі №101. Після 9-го класу вступив до Київського професійного ліцею транспорту, де провчився три роки, отримавши спеціальність автослюсаря.
У 2008–2009 рр. проходив строкову службу в Збройних силах України.
Після закінчення служби пішов слідами свого батька і займався художньою ковальською справою. Отже, за отриманою спеціальністю не працював, а з 18-ти років, так, як і його тато, усе життя працював у кузні — спершу з батьком, а потім із друзями.
У 2014 році, на початку військового вторгнення російської федерації на територію України, ухвалив рішення захищати рідну країну. Після підготовки був спрямований у зону АТО на лінію розмежування в місто Попасна Луганської області, де проходив службу у складі 11-го розвідувального батальйону «Київська Русь».
«Ми тоді, восени 2014 року, тільки почали зустрічатися, а в січні 2015 року Віталій повідомив, що пройшов медогляд і незабаром поїде на військове навчання. “Я вирішив, і все”, — сказав. Ще мало хто розумів, що таке АТО. Він ніколи не був кадровим військовим, отож не вчився на військового. Але був воїном за духом, йому треба було захищати свій дім, адже — війна. І я зрозуміла: підтримаю його чи ні, він однаково піде стежиною воїна. І я підтримала», — розповідає дружина Анастасія.
У кінці січня 2015 року він пішов у військкомат, затим зібрався й поїхав в учебку. Навесні 2015 року вже служив у Попасній. 4 листопада 2015 року, перебуваючи у відпустці, одружився з Анастасією Миколаївною Рудник. Отримавши контузію, у 2016 році був демобілізований і повернувся додому.
«Ніколи про ті півтора року він мені нічого не розповідав. Не скаржився на незручності. Він мене беріг. Ніколи не хизувався, не казав, що йому треба медаль, квартиру, землю… Йому потрібно було захистити свою Вітчизну», — додає Анастасія.
Віталій повернувся до улюбленої роботи. Разом із друзями зайнявся поліграфічною справою, де зміг застосувати свої навички художного кування.
На початку повномасштабного вторгнення російської федерації 24 лютого 2022 року вважав своїм обов’язком йти на захист країни. Разом із побратимами попрямував у гарячу точку — м. Ірпінь під Києвом, де 1 березня 2022 року героїчно загинув.
«Ми — кияни. І жили в Києві, коли все почалося. Але Віталія, як і інших членів славнозвісної групи “Каскад” покликали воювати, і вони пішки — у кросівках, спортивних костюмах, — із усіх куточків Києва зібралися й пішли», — пригадує дружина.
Із Віталієм, який опинився в Ірпені, зв’язок був зрідка. Але перше, що він тоді сказав: «АТО — це “дитячий садок”, і те, що тут зараз, — це жахіття і страх». Розповідав, що в Ірпені точаться запеклі бої, але він не відсиджувався, не ховався від них. Очевидно, саме за його мужність і безстрашність до нього «приклеївся» позивний «Монгол». Також Анастасії врізалося в пам’ять його прохання під час обстрілів не стояти біля вікна, що вона свято дотримується і донині.
Віталій Гусєв загинув на бойовому посту під час захисту Ірпеня неподалік Будинку творчості письменників.
Похований на Алеї пам’яті захисників України в Ірпені.
«Віталій багато чого не встиг… Хотів поїхати до Амстердаму, щоб здійснити свою мрію і побачити це місто… Також ми якраз хотіли дітей народити… Тому це, напевно, головне, що не встиг: не залишив після себе нікого. Тільки мене з моєю пам’яттю… І, на жаль, зараз і побратимів уже майже не залишилося, які були з ним в АТО — дуже багато з них загинули в Бахмуті в січні 2023 року».
Гусєву Віталію Олександровичу були притаманні найкращі людські якості: доброта, вірність, наполегливість, безстрашність, відвага, міцний козацький дух, прагнення захистити свою країну. Девізом були слова: «Хай би що зі мною не сталося — це моя місія, моя робота, мій обов’язок!»
У скорботі залишилися дружина, мати, дві сестри та племінники.