Богдан Ганжагероїчно загинув 16 жовтня 2024 року при виконанні бойового завдання в районі населеного пункту Торецьк  Бахмутського району Донецької області.

Народився Богдан у Полтавській області Кременчуцького району в селі Святилівка, де й виріс. Мати — Ніна Петрівна (05.11.1956 р.) була шкільним працівником, батько — Віктор Ганжа (24.02.1954 р.) працював на рибкомбінаті. Богдан має старшу сестру Оксану і старшого брата Івана.

Шкільні роки минули в місцевій загальноосвітній школі, у якій навчався з 1995-го до 2006 року.

Богдан був спокійною, доброю дитиною. Захоплювався риболовлею, їздою на конях. У дитинстві мріяв мати власний мотоцикл, який згодом купив на свої перші зароблені кошти.

Після школи вступив на навчання до Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького на вчителя фізичного виховання. У студентські роки брав активну участь у різних змаганнях, таких як армреслінг, бодібілдинг, пауерліфтинг, плавання та легка атлетика. Неодноразово здобував перші та другі місця. Має багато медалей, винагород, грамот.

Перша робота була в дитячому таборі, де мав посаду вихователя з фізичного виховання. Згодом переїхав до міста Кременчук, де проживав деякий час та працював у магазині «АТБ-маркет» помічником приймальника товарів. Там і познайомився зі своєю майбутньою дружиною Інною. «Це було кохання з першого погляду», — зізнається Інна. 

Одружилися молоді 25 жовтня 2014 року. Щасливі та закохані, чекали на поповнення сімʼї. Та, на жаль, сталося велике горе. 12 січня 2015 року в подружжя народилася мертва донечка Ангеліна. «То було нестерпно тяжко пережити, але ми підтримували одне одного, як лише могли. Мені Богдан навіть плакати не давав тоді», — ділиться болючими спогадами Інна.

Після цієї тяжкої втрати подружжя вирішило переїхати жити до Києва. Згодом придбали власне житло в селі Михайлівка-Рубежівка у ЖК «Grand Villas», де й проживали надалі.

Як і всі інші люди, будували свої плани на майбутнє, мріяли народити дітей, бути щасливими у вільній країні. Богдан працював у Києві торговим представником у компанії «CocaCola», «МacCoffe». 

У 2016 році наважився змінити місце роботи, обравши те, що вважав покликом своєї душі. Богдан Вікторович завжди був небайдужим до металу, тож влаштувався в компанію ТОВ ВП «Трансвугілля», де опанував нову для себе професію фрезерувальника. 

Коли почалася повномасштабна війна, родина Ганжі перебувала в селі Михайлівка-Рубежівка. Два тижні провели в окупації, але коли вже зрозуміли, що продукти, вода і все решта закінчилося, а електроенергії, опалення та води в крані не стало, вирішили евакуюватися в Полтавську область.

«Богдан був мужнім, відважним, відповідальним, розумним. Турботливим, добрим і люблячим чоловіком, — додає дружина. — Ми неодноразово спілкувалися на тему війни, що все таки треба міняти хлопців, захищати наші землі, на що Богдан відповідав, що  якщо його мобілізують, то він ховатися не стане». 

Богдан Ганжа до лав Збройних сил України був мобілізований 13 липня 2024 року. Проходив навчання у Чернігівській області (м. Десна), а 18 серпня 2024 був переведений у Донецьку область. Тримав оборону на нульових позиціях у районі н. п. Неліпівка і м. Торецьк.

«Уже коли він був у Донецьку, то завжди говорив мені: “Не хвилюйся, будь ласка, і не плач. Усе буде добре. Зараз тяжко, зате потім стане легше й краще”», — ділиться спогадами Інна. 

Але, на жаль, краще не стало. 

«Він мені завжди говорив: “Нехай мене краще відразу уб’є, щоб я не мучився, бо в полон я не здамся, це точно”». Так і сталося. Богдан загинув миттєво від наскрізного поранення в шию від FPV-дрона.

Поховали захисника 24 жовтня 2024 в рідному селі Святилівка. А наступного дня в подружжя мала бути десята річниця весілля…

«Востаннє ми спілкувалися 12 жовтня 2024 року через відеозв’язок. Богдан говорив, що на фронті дуже тяжка обстановка, але вони тримають оборону і скоро їх мають змінити інші військові. Але тоді в його погляді я вперше побачила якусь порожнечу, сум, утому і багато болю. Останнє сповіщення він мені написав 15 жовтня о восьмій вечора. Повідомив, що збираються на ротацію. Після того я його більше не чула… 16 жовтня мені вже вечері принесли додому сповіщення, що, на жаль, Богдан загинув», — розповідає дружина захисника й додає, що для того, щоб знаходити в собі сили, згадує всі щасливі моменти, які пов’язували з Богданом. — «Дуже часто згадую слова свого коханого: “Сонечко, не поспішай жити, зупинися, не біжи. Насолоджуйся життям зараз”. Лише тепер я сповна розумію сенс цих слів. Нам доля так дала мало часу набутися разом і рано забрала молоде життя мого Героя… Ця війна забрала й убила не тільки мого коханого чоловіка, а й мене».