Народився 1 листопада 1979 року в м. Ірпінь.
42-річний Олександр Іващик загинув в Ірпені 13 березня 2022 року.
Освіта: навчався в ЗОШ № 1, №17, а 9-й клас закінчив у ЗОШ № 12. Після 9-го класу вступив до Київського профтехучилища, де отримав диплом автослюсаря.
Дружина Олександра Іващик Олена Григорівна згадує: «Ми прожили разом майже 22 роки. Сашко був людиною дуже доброю і відданою справі. Однією з найбільших його пристрастей був футбол. Цьому виду спорту він присвятив більшу частину свого життя. Був видатним форвардом. Граючи у низці аматорських команд Київщини, здобув багато нагород. В одній зі статей, написаних про нього, його назвали легендарним нападником. Це захоплення успадкував і старший син Владислав. Узагалі Олександр дуже пишався своїми синами. “Молодший син Ігор, — казав він, — особистість творча, у дитинстві серйозно захоплювався орігамі, у нього були чудові мистецькі витвори з паперу. Старший син — чемпіон України 2021 року серед студентів із футболу».
Ще Олександр мав власний бізнес — робив меблі на замовлення.
Ми з чоловіком любили подорожі. Це траплялося не часто, але при нагоді залюбки кудись їздили удвох. Найбільше запам’яталася подорож до Ніцци й Монако.
Олександр їздив зі старшим сином на змагання. Узагалі вони були дуже близькі з Владиславом, їх об’єднував футбол.
До речі, нашому знайомству ми також можемо завдячувати футболу. Ми разом відвідували церкву в місті Бучі, у храмі був молодіжний осередок. Якось ми грали у футбол. Я стояла на воротах, Олександр бігав у полі. Так і познайомилися. А в 2000 році побралися. Урочистості, вінчання відбувалися в церкві, потім святкували вдома, у колі сім’ї.
Сімейні свята також проводили вдома. На Новий рік Сашко любив зустрітися з друзями біля ялинки на площі. Було відчуття сімейного щастя.
Коли почався повномасштабний наступ рашистів, займалися волонтерством. Спочатку робили це разом. Потім перебувати в місті стало дуже небезпечно, тож я запропонувала виїжджати, але він навідріз відмовився. Сказав: якщо поїде, то відчуватиме, що зрадив тих, хто залишився й потребує допомоги.
Зоставшись в Ірпені, Олександр розвозив продукти, доправляв поранених до лікарні, допомагав евакуюватися багатьом людям.
13 березня, виконуючи волонтерську роботу, був розстріляний російськими окупантами у власному автомобілі».
Олександру Іващику посмертно присвоєно звання «Почесний громадянин Ірпеня».