Народилася 19 травня 1970 року в Казахстані.
51-річна Людмила Кононученко загинула 23 березня 2022 року.
Рідна сестра Людмили Вікторівни Андронова Наталя Вікторівна згадує: «Людмила, як і я, народилася в Казахстані, а коли їй виповнилося три роки, родина переїхала в Ірпінь.
Закінчила середню школу № 3, навчалася добре, займалася спортом, мала багато спортивних нагород, писала вірші, танцювала, любила музику — взагалі була дуже талановитою. Після школи здобула технічну освіту, за спеціальністю радіо-приладобудування. Потім закінчила Український державний університет залізничного транспорту в місті Харкові.
У нас із сестрою склалися чудові стосунки, вона для мене завжди була другою мамою. Ми трималися разом, нашими спільними друзями були переважно однокласники Людмили. Незважаючи на різницю у віці в два роки, ми в дитячих таборах завжди перебували в одному загоні, спали на ліжках поруч. Я з дитинства була трохи непосидючою, Людочка ж навпаки — завжди серйозна, спокійна, саме тому мама й хотіла, аби я була під її наглядом. Вона змалку мене захищала, хоч і була не на багато старшою. Коли батько брався за пасок — вона вставала між нами й казала: “Не дам малу бити!”, — то трохи й сама діставала.
Пізніше ми працювали на залізниці у ВЧ-1, і знову — разом. Ми були провідницями в поїзді, у мене — дев’ятий вагон, у неї — десятий.
Разом зустрічали Новий рік, вона найбільше любила це свято: прикрашала помешкання гірляндами, новорічною мішурою, готувала святкові страви, організовувала зустрічі, колядки. Я дуже її любила, наші стосунки можна було б назвати ідеальними.
На роботі її теж надзвичайно любили, вона всюди ставала душею компанії — весела, привітна, гарна. Її модельна зовнішність, розум і розсудливість не могли нікого залишити байдужими. Людмила любила гарно вбиратися, із задоволенням робила фотосесії, проводила час у веселих компаніях, часто збирала друзів. Ще в неї був домашній улюбленець — чудовий песик Зефірьониш породи чихуахуа.
Із колишніми однокласниками дружила до кінця свого життя.
У 2022 році, коли почалося повномасштабне вторгнення, перебувала в поїздці на Заході України. Через те, що сталося в країні, вона не могла потрапити додому, тож довелося добиратися об’їзними шляхами. Якби залишилася там, це врятувало б їй життя…
Ми з чоловіком перебували в більш безпечній частині Ірпеня, але 5-го березня приїхали до родини сестри, привезли хліба, цукру. Нам казали, що туди вже не можна, але ж там залишилися племінники, мама, сестра. Умовляли їх їхати з нами, але вони відмовилися.
Людмила загинула 23 березня 2022 року від осколкового поранення, коли готувала чай і каву для хлопців із тероборони. Мама стояла поруч і бачила, як уламок, потрапивши в щоку, вийшов через голову.
Якийсь час сестра ще була жива, стогнала, та вчасно надати належну медичну допомогу було неможливо. Поховали її на подвір’ї.
Перепоховати на цвинтарі вдалося лише через 25 днів.
У Людмили залишився син.