Ілля народився 3 вересня 1991 року і зростав у місті Донецьку.

Загинув 23 жовтня 2022 р. у віці 31 рік під Донецьком унаслідок підриву на міні.

Освіта: закінчив у Донецьку школу й технікум, здобув спеціальну технічну освіту.

За духом був українцем. Щойно почалися воєнно-політичні зміни в Донецьку в 2014 році, він одразу покинув місто й переїхав до Лиману. Роботи в маленькому місті залізничників не було, окрім як на залізниці. Тут він і працював — треба було утримувати молоду сім’ю — дружину й сина. У Лимані жилося важко, інфраструктура містечка була обмежена, тому родина ухвалила рішення перебратися до Харкова — великого, промислового, розвиненого  міста. В Іллі були свої плани на життя і свої принципи. Найперший серед них: усе має бути влаштовано справедливо!

У Харкові Ілля Корченко пов’язав свою долю з патрульною поліцією. Його дружина Каріна розповідає:

“П’ять років мій чоловік віддав службі в поліції. Мене вражало його ставлення до роботи — він переживав, коли траплявся якийсь інцидент, переживав, щоб не образити людину, не образити колег. Принцип порядності в роботі і стосунках для нього був перш за все”.

У 2007 році ухвалив ще більш неочікуване для всієї родини рішення: йти на військову службу до лав морської піхоти.

“Треба щось змінювати, не можна сидіти на місці”, — повторював Ілля. Разом з сім’єю він переїхав до Миколаєва та вступ до лав 36-ї бригади першого воєнного округу. Освоїв  військову професію водія БТР, отримав звання “старший матрос”.

Увесь час проводив на навчаннях. Коли ж повертався додому, то розповідав лише про спілкування з військовими з Великої Британії, показував, якими годинниками вони обмінялися з колегою. Це був 2021 рік. Уже в грудні наступного року він телефонував дружині з Маріуполя, Павлополя, Водяного, Гранітного — ці населені пункти стали місцями дислокації його військового підрозділу. Одного разу жінка отримала від нього дзвінок: «Тільки не хвилюйся — я в лікарні». Потім дізналася, що в чоловіка під час вивантаження обладнання стріляв російський снайпер. Незабаром зі шпиталю Маріуполя його переправили до Запоріжжя.

Почато повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року застав його в шпиталі Запоріжжя, куди почали привозити багато поранених українських воїнів. Ілля допомагав лікарям у їх транспортуванні й розміщення. Війна наближалася до нас дедалі ближче й ближче. Перший бій із російськими окупантами морські піхотинці витримали стійко.

Ілля вирішив перевезти сім’ю у безпечніше місце – вони перебралися до Києва, де на нас чекала мама Іллі, потім переїхали до Ірпеня — тут жили родичі.

Ілля телефонував не часто, надсилав фото й відео. Відео біля багаття — це херсонський степ, куди його  військовий підрозділ висадили просто неба і хлопці грілися, як могли, співали.

Потім у воєнній біографії мого чоловіка був Бахмут та Донецький напрямок в цілому Ілля казав дружині: «Ми їдемо в Донецьку область, будемо близько до самого обласного центру, я буду поруч зі своїм будинком, я там не був вісім років».

22 жовтня Ілля зателефонував дружині. Був дуже напружений, навіть суворий, сказав, що отримав звання старшого сержанта, що продовжив контракт до 2025 року та зізнався в коханні.  Це був його останній дзвінок.

Згодом родина дізналася про деталі загибелі Іллі та його побратимів під Донецьком під час виконання так званої операції «розвідка боєм». Керував нею Ілля. Колона із шести БТРів мала прорватися за зазначеним планом операції на якийсь важливий об’єкт, але потрапила на мінне поле, другий БТР, у якому був Ілля, першим наскочив на міну, машина спалахнула разом з екіпажем. Решта повернули назад.

Першими на місце трагедії потрапили російські пропагандисти. Вони демонстрували тіло загиблого воїна, “святкували” вбивство українських захисників.

Дружина не вірила і не сприймала інформацію про смерть Іллі. Проте 11 жовтня 2023 року після проведення ДНК-аналізу сім’я отримала підтвердження загибелі Героя.

В Іллі Корченка у скорботі залишилися мати Оксана, дружина і син.