Народився 2 листопада 1972 р. у місті Ірпінь.
49-річний Дмитро Костенко загинув 11 червня 2022 р.
Освіта: закінчив ЗОШ № 17, потім — київське профтехучилище за спеціальністю «Радіомонтажник», вступив до педагогічного інституту на фізико-математичний факультет.
Мати Дмитра, Ніколаєнко Ольга Михайлівна, розповідає: «Дмитро з дитинства мріяв стати військовим, але ми з чоловіком умовили його вступити до педагогічного, про що пізніше дуже шкодували. Він провчився там лише два роки, і зрозумівши, що викладання в школі не є його покликанням, пішов у армію. У 1994–96 роках проходив строкову службу на Чорноморському флоті. Повернувшись, працював у різних комерційних організаціях, будуючи кар’єру від менеджера до керівних посад.
У 2015 році пішов добровольцем на фронт. Із 2016 служив за контрактом. Стояв на захисті України в Донецькій та Луганській областях. Зокрема, брав безпосередню участь у боях за Авдіївку. Служив у складі 81-ї ОАеМБр десантно-штурмових військ ЗСУ, 90-го батальйону ім. старшого сержанта Івана Зубкова у званні головного сержанта. Був двічі поранений.
Я відчула, як він змінився, став справжнім чоловіком, мужнім солдатом. І саме тоді зрозуміла, що військова справа — це його. Майже 8 років він боронив країну на Сході, і відчував, що він на своєму місці. Дарма ми свого часу відмовили його від кар’єри військового… Вона його змінила в кращий бік. За ті роки, коли служив, він виховав у собі такі риси, як стійкість, мужність. Відчувалося, що це справжній захисник, сильний, хотілося сховатися за його спиною.
У дитинстві Дмитро був страшенним фантазером. Учився не скажу, що чудово, — оцінки були різні, переважно “4”, “5”, траплялося й “3”, але великих проблем ніколи з ним не було. У нас із сином так до кінця життя й залишилися гарні стосунки.
Займався бойовим мистецтвом, цікавився військовою літературою, фільмами. Книжки читав технічні, здебільшого про танки. Любив клеїти моделі військової техніки. Читав фантастику. У школі був комунікабельним, друзів мав дуже багато, але близьких було лише двоє. Він Скорпіон за гороскопом, тож був трохи потайливий, умів тримати дистанцію. Одружившись, мріяв про сина, а коли син народився, віддав йому всю свою батьківську любов.
У нього позивний був спочатку “Змій Горинич”, потім “Доктор”, а останній раз, коли він давав інтерв’ю для “5-го каналу”, був підписаний “Дім Дімич”».
За особисту мужність і героїзм, високий професіоналізм відзначений державними грамотами, медалями. У 2018 р. нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Повномасштабну війну з російським агресором зустрів у м. Костянтинівка на посаді командира 3-го відділення зенітного артилерійського взводу.
11 червня 2022 р. Дмитро прийняв свій останній бій. Це сталося у с. Богородичне Краматорського району Донецької області. Його відділення виконало завдання з утримання рубежу оборони та недопущення подальшого просування противника. Але інтенсивний ворожий мінометний обстріл забрав життя командира.
Дмитро завжди казав: «Хто, якщо не я?» Це був його головний принцип служіння Батьківщині.