Ігор Костомаха героїчно загинув 20 вересня 2024 року під час виконання бойового завдання поблизу села Лисівка Покровського району Донецької області.

Народився Ігор у Житомирській області, але все життя прожив в Ірпені.

До 9-го класу навчався в школі № 10, потім перейшов до 17-ї, а після десятого класу продовжив навчання у ПТУ. 

Батько загинув, коли Ігорю було лише дев’ять місяців. Тож малюк ріс із мамою та бабусею. Мамі було дуже непросто піднімати сина без чоловікової підтримки. Вона весь час працювала, суміщала декілька робіт, аби забезпечити сім’ю. А хлопчик більше був із бабцею і навіть із сусідами по гуртожитку, які жили як одна велика родина. Своя оселя з’явилася в Костомах уже тоді, коли на Машторфі в Ірпені побудували дев’ятиповерхівку і родині надали квартиру.

«Ігор дуже любив музику. Грав на гітарі. Був гарним онуком, сином та другом», — розповідають рідні.

Після ПТУ Ігор пішов в армію, а коли повернувся — влаштувався на роботу охоронцем, потім — менеджером зі збуту. Із Тетяною Сєдуновою створив родину. Загалом вони разом прожили 22 роки. Із робочими питаннями їздив усією Україною у відрядження. Його дружина та діти чекали на нього вдома. Однак згодом підприємство, на якому Ігор працював, дещо змінило свою структуру, і він уже їздив на роботу до Києва, а не в постійні відрядження. 

У 2011 році від хвороби померла мати Ігоря. Тепер його сім’єю стала сім’я дружини. «Ігор був дуже гостинним господарем, разом із друзями та родиною облаштував затишну оселю. Любив подорожувати з родиною, кататися на велосипеді. Пережив серйозну аварію, кілька операцій», — розповідає дружина Тетяна Анатоліївна Сєдунова.

У 2022 році у країну і безпосередньо у передмістя Києва прийшла повномасштабна війна. Ігор Костомаха поставився до цього з усією серйозністю. Він майже копняками змусив рідних виїхати, довіз усіх до Романівського мосту, «потім повернувся в місто і намагався вивезти якомога більше людей, — продовжує розповідь дружина. — Сам не збирався виїздити, але коли дали “зелений коридор”, сусіди зібралися і вмовили його виїхати з ними — разом було б не так страшно. Він поїхав у їхній колоні першим, і на щастя, вони благополучно залишили Ірпінь».

Сім’я Ігоря Костомахи на той час добралася до Львова, і коли прийшла звістка про те, що він виїхав, домовилися зі знайомими доньки, що ті приймуть їх у Волочиську Хмельницької області. Туди попрямували вже разом, після возз’єднання з чоловіком на вокзалі у Тернополі. У місті Ігор пішов до військкомату, став на облік. Разом із тим дуже хвилювався, що родина залишилася без грошей, а він не може нічого заробити. Аж тут несподівано зателефонували з роботи й попросили поїхати до Львова владнати якісь справи. «Він так зрадів цій можливості, так хотів якнайшвидше зробити справу, що дорогою до Львова потрапив у ДТП. Потім — операція. Коли дозволили повернутися додому, ми поверталися вже окремо — я поїхала із сім’єю сестри, потім Ігор їхав із сином бла-бла-каром, а донька з онуком, теща та моя бабуся вже вибиралися через тиждень», — розповідає Тетяна Сєдунова. 

Під час боїв на Київщині будинок родини Ігоря був пошкоджений, і чоловік самостійно займався його відбудовою. Снаряд прилетів у найдорожчу стіну в будинку, у кухню — кухонна техніка, котел — усе було розбите. Дах і стіну треба було відновлювати. Ігор Михайлович змурував стіну разом із сином та кумом. Дах також відремонтували. Залишилося тільки вирішити питання з опалювальною системою (її треба було міняти), тож він так і не встиг переїхати в свій будинок до зими. 

Почалися проблеми із заробітками. Фірма, у якій Ігор працював, укотре пережила реорганізацію. Ігоря звільнили. Довелося шукати роботу. Брався за будь-яку: був і двірником у санаторії, і оператором котельні. Потім відчув, що почав втрачати зір. Пройшовши обстеження, дізнався, що знову розвинулася катаракта (він уже колись вилікував її на одному оці), і потрібно оперувати відразу два ока. Чоловіку довелося звільнитися, готуватися до операції.

А вже у травні 2024 року, після проходження ВЛК, Ігор був мобілізований і направлений на базову військову підготовку. Після навчання поїхав захищати Україну на передову під Покровськ. 

За тиждень до від’їзду з навчань до Покровська він зустрівся з друзями та дружиною. «Ми гуляли Черніговом, і він відчував, що це остання наша зустріч», — зізнається дружина.

Так і сталося. 20 вересня Ігор Костомаха трагічно загинув поблизу села Лисівка, Донецької області.

«Про обставини загибелі нам ніхто не повідомив, нічого не відомо крім того, що зазначено в офіційних документах (вибухова травма)», — кажуть рідні.

Поховали Ігоря Михайловича Костомаху в Ірпені 3 жовтня 2024 року на Алеї пам’яті захисників України.

Яким згадують рідні і друзі захисника? «Незважаючи на труднощі, він залишався наполегливим і завжди усміхненим, будував плани на майбутнє: хотів завершити відбудову, ростити онука та подорожувати світом після закінчення війни». 

У скорботі залишилися близькі Ігоря Костомахи: дружина, син, донька, онук, теща та друзі, які чекали свого захисника вдома.