57-річний Костянтин Кострикін загинув 16 березня в Ірпені.
Про Кострикіна Костянтина Юрійовича розповідає його добра знайома — Малах Ольга Михайлівна: «Костянтин працював охоронцем, завгоспом і господарником одночасно на території колишнього дитячого табору “Ясний”. Там же і проживав разом із сімʼєю, біля парку “Мужеловський”. Там ми, власне, і познайомилися. Ми з чоловіком любимо прогулятися вулицями міста або посидіти в парковій тиші. Якось прийшли в парк “Мужеловський”, де працював Костянтин, так і відбулося наше знайомство. Почали спілкуватися, дружили, іноді прогулювалися територією табору. Він був дуже відкритою і щирою людиною.
Коли почалося повномасштабне вторгнення росії в Україну, рідний брат Костянтина Олександр, який теж мешкав в Ірпені, перебрався до сім’ї Костянтина Кострикіна, аби перебувати всім разом.
Востаннє я бачила Костю за добу до загибелі, 15 березня. Ми домовилися, що наступного дня, 16 березня, він із братом зайдуть до нас узяти їжу для сім’ї: мʼясо, рибу, інші продукти. Співробітники ресторану, що розташовувався на території нашого ЖК, дозволили брати абсолютно всі харчі, які залишилися в них у холодильнику, аби прогодувати людей. Мені хліб ще вдалося знайти. Брати не прийшли. Пізніше голова сусіднього ОСББ Ірина повідомила, що Кострикіних Олександра і Костянтина розстріляли в парку “Мужеловський”.
На той час у місті почалися масовані обстріли, тож піти до парку, аби забрати тіла й поховати, змоги вже не було. Через деякий час дружині і сину Костянтина вдалося забрати його тіло. Тоді ми дізналися, що в день загибелі Костянтин ніс їжу знайомому, який самостійно не пересувався. Пролунали постріли, Олександр, почувши їх, вискочив, хвилюючись за брата. Знову пролунали постріли. Додому брати вже не повернулися.
Костянтина поховали 21 березня на території табору, де він працював із 2007 року, поруч із його будинком. Це страшно, коли син власними руками ховає батька, а над його головою пролітають кулі…»