Народився 22 листопада 1983 року в селі Михайлівка-Рубежівка на Київщині.
38-річний Андрій Костюченко загинув 15 березня 2022 року.
Освіта: закінчив середню школу (Михайлівка-Рубежівка), вступив до Київського професійного ліцею будівництва і комунального господарства.
Працював на Київському заводі харчової промисловості. Повернувся до села і продовжив роботу на заводі Укркрохмалепродукт.
Турбота про батьків, брата і сестру були сенсом його життя.
Натомість у 2014 Андрій Костюченко пішов служити добровольцем у складі 5-го окремого батальйону добровольчого корпусу «Правий сектор». Бойове хрещення отримав у Донецькому аеропорту, рік воював на донецькому напрямку. Повернувся додому як учасник АТО.
Серед перших мешканців села Андрій прийшов до старостату села Михайлівка-Рубежівка 24 лютого 2022 року. Швидко почали організовуватися в загони територіальної оборони. Андрій Костюченко, Артем Любимов, Борис Янкелевич трималися разом, бо були давніми друзями. На вулиці Садовій обладнали перший блокпост.
Та ворога було більше в рази. Через село нескінченним потоком рухалися танки, БМП, авто. Росіяни сунули на Київ. Блокпост нашим хлопцям довелося покинути і спішно йти до Забуччя в надії, що там вдасться згуртуватися всім тероборонівцям. На Забуччі ситуація була такою самою. Тероборонівці Михайлівки-Рубежівки ухвалили рішення невеликими групами йти до Києва. У столиці мешкав старший брат Андрія — Олексій. Два дні хлопці лісами добиралися до Києва. Разом із Олексієм Костюченком прийшли до військкомату, оформили необхідні документи.
Сестра Олексія і Андрія Костюченків Дар’я Мороз згадує:
«Андрій найбільше хвилювався за маму, яка навідріз відмовлялася покидати домівку. Він переживав, що коли росіяни дізнаються, що він був учасником АТО, то ми з мамою можемо постраждати. Нам удалося виїхати із села 9 березня — був організований перший “зелений коридор” через Бучу.
Мої брати заспокоїлись і разом вирушили на оборону Києва, спочатку під село Мощун, потім під Гуту-Межигірську вже у складі Збройних сил України. Тут вони прийняли свій перший бій. Андрій освоїв “Стугну” — український протитанковий ракетний комплекс. Він був оператором.
Бої під час оборони Києва видалися дуже важкими, загинуло багато наших воїнів. Загинув Артем — найкращий друг мого брата. Отримав тяжке поранення в грудну клітину і наш Андрій. Його не довезли до Київського шпиталю, він помер у дорозі.
Мій старший брат Олексій зараз на фронті, він мститься за свого молодшого брата і його друзів — Артема і Бориса.
Похований Андрій у Києві на Лісовому кладовищі.
Ми з мамою мріємо, щоб у нашому селі Михайлівка-Рубежівка була створена Алея Слави полеглих героїв-односельців і ми могли приходити до них на свята чи в будь-який інший день.
Я пам’ятатиму Андрія як дорогого брата, турботливого сина, як добру, порядну людину».