Народився 23 грудня 1976 року в місті Буча.
45-річний Сергій Коваленко загинув 20 березня 2022 року.
Був одружений, лишилося дві донечки 2008-го і 2012 року народження.
Батько Сергія працював шахтарем, і родина переїхала на Чукотку в Білібінський район, де Сергій закінчив 9 класів середньої школи. Коли почався розпад СРСР, повернулися в рідну Україну в село Ліщинівка Полтавської області, там він уже вступив до ГПТУ № 3 (нині Полтавський професійний ліцей транспорту).
Мама Сергія Коваленко Наталія Іванівна згадує: «Сергій учився добре, легко, я ніколи його не перевіряла. Бувало, спитаю: “Уроки зробив?” “Зробив”. “Усе розумієш?” “Розумію”, і в мене не було в цьому сумніву.
Його хобі була електроніка та радіотехніка. Ще змалечку, із п’яти років, копіюючи рідного дядька, учився малювати електронні схеми, смішно називаючи їх “схемками”. Згодом почав ремонтувати комп’ютери і телевізори.
У 1995 році вступив до Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба. Після закінчення проходив службу в Ужгороді, потім у Хмельницькому.
На початку двохтисячних працював на «Електронмаші» в Києві, де й познайомився з людиною, яка залишилася його найкращим другом упродовж усього життя. Це була міцна чоловіча дружба, загартована випробуваннями. Зустрічалися на родинних святах, разом пройшли Майдан під час Революції Гідності.
У 2014 році Сергій пішов на фронт. Спочатку воював у 72-й окремій механізованій бригаді, був командиром взводу. Воював на донецькому напрямку в Гранітному. Сергій розповідав, — зазначила далі мама, — що ворогами стали колишні друзі, з якими разом училися в училищі, разом давали клятву боронити рідну землю. Узагалі, про війну говорити не любив, лише іноді щось розповідав і здебільшого батькові: як ловили ФСБешників, здавали їх СБУ; як кілька разів потрапляв в оточення.
Коли питали, казав: “Не дай вам Боже бачити те, що бачив я”. Ще казав, що на фронті зігрівали душу дитячі малюнки, котрі надсилали з тилу, кілька навіть привіз додому.
Дуже любив тварин, розповідав, що з ними на позиції в бліндажі жили собаки. Чотирилапі друзі “попереджали” бійців про небезпеку: “Бачимо, — каже, — собаки ховаються в бліндаж — отже, і нам треба. І за кілька хвилин прилітало”.
Одного разу отримав контузію від прямого влучання в бліндаж, казав, не важку, але слух погіршився.
Коли військові поверталися з Гранітного, їх зустрічали в Білій Церкві — приїхали і ми. Натовп, діти з повітряними кульками… Дивлюся, виходить Сергій — увесь чорний від диму вогнища, каже: “Не знав, що їхатиму, дали команду сідати в автобус, навіть помитися не встиг”.
Трохи побув удома і знову пішов на фронт, уже з 24-ю львівською механізованою окремою бригадою імені Короля Данила. Воював у Луганській області.
Сергій був людиною безвідмовною, допомагав кожному, хто цього потребував. Любив читати, здебільшого фантастику, але улюбленою була книга Джерома Клапки Джерома “Троє в човні, не враховуючи собаки”. Перечитував її багато разів і завжди сміявся. Дуже любив пісні Віктора Цоя.
На початку березня 2022 року частину, де воював Сергій, російські війська оточили біля Гур’ївщини. В останньому повідомленні було лише три слова: “Нас розкатують танками”, і зв’язок було перервано».
За свідченнями очевидців, яким удалося вижити, Сергій був розстріляний на території військової частини російськими окупантами.
Поховали Сергія Коваленка 8 квітня 2022 року.
У період захисту рідної держави Коваленко Сергій Олексійович отримав медаль «Захиснику Вітчизни», нагрудний знак «Учасник АТО», медаль «За оборону рідної держави». Орденом Богдана Хмельницького Сергій нагороджений посмертно.