Народився в місті Буча, там же навчався в школі, після 8-го класу вступив до Ірпінського технікуму.
70-річний Леонід Ковальський загинув від осколкових поранень 13 березня 2022 року.
Дружина Леоніда Михайловича Тетяна Ковальська згадує: «Ми познайомилися в 1972-му на пляжі — Леонід щойно повернувся з армії. Служив він у ракетних військах. Після армії влаштувався на склозавод наладчиком обладнання, там і пропрацював до пенсії. Але на пенсію не зміг сидіти вдома й подався працювати на будівництво. У Леоніда були хобі: риболовля й полювання — у нього й рушниця була. Захоплювався подорожами, одна з них найбільше запам’яталася — на озеро Байкал. А ще дуже любив собак: у нас завжди жили лайки, одна з них і досі з нами, пережила окупацію».
Сусідка Леоніда Михайловича Пройденко Анна Вадимівна, яка під час окупації не залишала місто, розповідає: «Ми жили майже поруч, через дві хати. Коли почався сильний обстріл нашої частини міста, усі ховалися в підвалах. Леонід із дружиною Тетяною також ховалися в себе вдома. У їхній будинок поцілив снаряд, почалася пожежа, сусіди вибігли допомагати її гасити, закидаючи землею, — земля була ще мерзлою і зі снігом, її накидали лопатами. Горіли паркани, ми намагалися зробити все, аби полум’я не перекинулося на інші будинки. Леонід опинився під завалами, хлопцям удалося його звідти витягти, він був ще живим, та на ранок помер унаслідок осколкового поранення й отриманої контузії. Надати медичну допомогу було неможливо — усюди стріляли.
Леонід Михайлович був хорошим сусідом, пам’ятаю, як він працював у садочку, у дворі — завжди привітний, спокійний, безконфліктний. У нас узагалі сусіди були дружні, а під час повномасштабного вторгнення й окупації всі згуртувалися й допомагали одне одному».
У Леоніда Михайловича в скорботі залишилися син, невістка, дружина і двоє онуків.