Народився 14 лютого 1974 року в Києві.
48-річний Віктор Коваль загинув 5 березня 2022 року.
Освіта: навчався в середній школі № 2 в Ірпені, потім у Національному технічному університеті «Київський політехнічний інститут» на механіко-машинобудівному факультеті, де здобув кваліфікацію інженера за спеціальністю «Гідромашини, гідропривід, гідроавтоматика».
Коваль Олена Володимирівна — дружина Віктора Олександровича згадує:
«Ми навчалися на одній паралелі спочатку в школі, потім у КПІ. Разом планували життя і надалі одружилися. Я завжди могла покластися на свого чоловіка. Після закінчення навчання чоловік був запрошений на службу до Міністерства внутрішніх справ. Як спеціаліст високого рівня він не лише проєктував стаціонарні системи пожежогасіння, але й залучався до попередження пожеж на складних об’єктах, зокрема в зоні відчуження Чорнобильської АЕС. Поступово здав іспити для підтвердження звання кандидата наук. У 2005 році чоловік звільнився зі служби у званні майора.
Свою трудову діяльність Віктор продовжив у державному підприємстві «Газ-тепло», де відповідав за проєктування та встановлення індивідуального опалення в приміщеннях і житлових будинках у місті Алчевськ, коли там у 2006 році сталася техногенна катастрофа.
Потім чоловік заснував власний бізнес, беручі участь у відновленні коноплярської галузі, а саме — вирощуванні та переробці технічних конопель. Пошиття виробів із екологічно чистої тканини ми з ним освоювали разом.
Пам’ятаю його завжди в русі, у пошуку відповідей на нерозв’язані технічні завдання, навчатися він любив завжди.
Допитливий і дотепний в усіх справах, турботливий чоловік та люблячий батько — таким ми його знали.
Мешкаючи високо у багатоквартирному будинку, ми мріяли про власний дім. Нам пощастило купити земельну ділянку в селі Михайлівка-Рубежівка вздовж траси.
Віктор сам проєктував будинок, сам його зводив, використавши найсучасніші матеріали і технології будівництва. Житло наше було затишним, комфортним, сучасним, забезпеченим автономною системою сонячної та вітрової генерації.
Коли відбулося повномасштабне вторгнення військ рф на територію України, чоловік відразу подався до військкомату, увійшов до групи ТрО ДФТГ «Ірпінь-1», яка серед іншого контролювала дороги, якими ворог міг рухатися в бік Києва.
Віктор допомагав облаштовувати блокпости на дорогах, що вели до Ірпеня та Бучі. Шини, залізобетонні фундаментні блоки, інші будматеріли бралися з нашого подвір’я і використовувалися для барикадних споруд, а в будинку готувалися обіди для тероборонівців.
Саме через ці обставини наше житло було «розстріляне» росіянами з трьох видів важкої зброї, як потім мені повідомили працівники ДСНС. Від нашого будинку лишилася понівечена коробка. А двір і те, що було всередині оселі, — розбите, зіпсоване і пограбоване. Так, наш зовнішній жорсткий диск від ноутбуку з родинними фото добрі люди мені повернули аж із-під Харкова, де він був знайдений на місці колишнього перебування російських військових.
Я точно знаю дату загибелі мого Віктора — 5 березня 2022 року. У зв’язку з тодішніми обставинами побратими змогли забрати тіло чоловіка тільки на початку квітня, бо навіть після деокупації все навкруги було заміновано.
Віктора поховали 20 квітня на Алеї пам’яті захисників України в Ірпені.
Під час похорону пересуватися кладовищем можна було лише по зазначених місцях — воно також було заміноване — там знаходилося ще багато нерозірваних ворожих снарядів.
Трохи заспокоює, що Віктора змогли гідно поховати, що знаємо місце поховання, що його мати, я та син маємо змогу приходити до нього на могилу. Щиро співчуваю тим, хто не знає долі рідної людини, де розшукувати місце його поховання, куди принести квіти.
А ще шукаю відповідь на запитання: як могло так статися, що освічену, інтелігентну людину вбили люди, обличчя яких не були обтяжені ні знаннями, ні духовністю, і вчинки їхні були дикунськими, й одягнені вони були в одяг на виріст, і гоготали вони над нашими людьми, як гоготали кочівники над нашими пращурами в далекому ХІІІ столітті, спалюючи міста і села Київської Русі? Асоціації виникли самі собою, бо бачила на власні очі, що нічого в тій країні не змінюється».