Загинув під час виконання бойового завдання на Сумщині.                                          

Народився Роман у селищі Борова Харківської області, де й виріс. Батько — Володимир Іванович — працював на залізниці, у депо, помер у 2020 році. Мати — Ольга Василівна — усе життя працювала бухгалтером, економістом, нині — пенсіонерка.

Закінчив Роман Борівську середню школу. Згадує мати: «У нас на Борівщині дуже гарна природа, соснові ліси навколо, велике водосховище. Діти багато часу проводили в лісі, на воді. Улюбленим місцем мого Романа був яхт-клуб на березі водосховища. Також він змалечку був членом шкільної футбольної команди. Грали хлопці дуже добре, на змагання їздили навіть в інші області України. Роман був серйозним хлопчиком, дисциплінованим, у мене з ним ніколи не було ніяких проблем, я завжди була за нього спокійна».

 Після школи Роман вступив до Харківського національного університету радіоелектрозв’язку, після закінчення якого працював у рідній Боровій інженером комп’ютерного зв’язку в «Укртелекомі», згодом — у ТОВ «Карбон Інвест», будував вишки мобільного зв’язку. У 2010 році Роман Ковзало переїхав до Севастополя, займався там підприємницькою діяльністю. У 2014 році переїхав до Києва, а з 2015-го проживав в Ірпені.

«Особисте життя у Роми якось не склалося, сімʼї не створив, мабуть, був однолюбом», — розповідає Ольга Василівна і додає, що Роман завжди був спокійним, сконцентрованим, як інколи кажуть, «занадто правильним», Але водночас він завжди був веселим, життєрадісним, друзі називали його невиправним оптимістом. «Я завжди знала, що в нього все буде добре, ніколи особливо не тривожилася за сина, бо він був не з тих, хто шукає пригод. Мій Рома був романтиком, людиною не “матеріальною”. Якісь грошові накопичення, матеріальні блага його зовсім не цікавили. Він дуже любив море, об’їздив увесь Крим, знав історію всіх міст і селищ півострова. А взимку любив бувати в Карпатах. Скільки фото і відео залишилося після його подорожей! Це й було його головним хобі!»

Роман Володимирович завжди був свідомим українцем, патріотом, тому й переїхав з Криму після анексії півострова. Війна застала його в Ірпені, а мати — в Боровій. Ольга Василівна на той час проживала в Боровій, на Харківщині, шість місяців була в окупації. Син її дуже переживав, що не зміг вивезти матір. «У жовтні 2022 року нас звільнили, а на початку 2023-го Роман приїхав до мене в Борову. Але в нас знову почалися обстріли, тож він так і залишився зі мною, адже я проживала сама в приватному будинку (чоловік помер перед війною). Обстріли дедалі частішали, вікна вилітали кілька разів, тож після одного потужного прильоту просто в наш город я згодилася на виїзд. Я все питала: “Як я песика, Дружка залишу, ми з ним окупацію пережили?” Тож Рома й собачку пообіцяв забрати». 

Так наприкінці 2023 року Роман із матір’ю приїхали в Ірпінь. Після приїзду жінка відразу пішла плести маскувальні сітки для фронту, навіть удома цим займалася, а Роман влаштувався на роботу, разом із цим завжди донатив у фонд Притули. У 2024 році він пішов збирати дрони. 

23 квітня 2025 року Романа Ковзало мобілізували. Матір Романа досі не розуміє, чому хлопцям, які по 12 годин на добу збирали дрони для фронту, не дали бронь… 

Після підготовки в навчальному центрі на Житомирщині, а затим після полігону «Десна» Роман служив під Сумами в 95-й десантно-штурмовій бригаді оператором БПЛА, на позиції виїжджав із бойовими побратимами за 5 кілометрів від лінії фронту.

Під час спілкування з матірʼю Роман завжди казав, що все в нього добре, ні на що не скаржився. Останні повідомлення були тільки через СМС. Щовечора: «Мамулька, добрий вечір, у мене все добре»… 

Роман Ковзало загинув 17 серпня 2025 року під час виконання бойового завдання. При виїзді з позицій у машину влучив ворожий дрон. Роман отримав поранення, несумісні з життям. 

Поховали героя в Ірпені, на Алеї загиблих захисників України. 

Нагород Роман Ковзало не встиг отримати, але бойові побратими розповідали матері, що він був дуже надійним, спокійним, і що особисто знищив кількох ворогів. 

Найзаповітнішою мрією усього життя Романа Ковзало було оселитися й жити біля моря…