Народився 7 червня 1977 року в селищі Дзержинськ, нині Романів Житомирської області.
44-річний Олег Крилас загинув 31 травня 2022 року під час виконання бойового завдання в районі міста Привілля на Луганщині. Його життя обірвала куля ворожого снайпера.
Освіта: закінчив Національну академію державної податкової служби України за спеціальністю «Економіка і підприємництво».
Працював завідуючим складом ТОВ «Факельман Україна».
У 2014–2015 роках Олег Крилас брав участь в АТО на Донеччині.
Під час окупації Ірпеня допомагав сусідам і всім, хто потребував допомоги. Після звільнення Київської області від росіян вступив до лав ЗСУ. Служив у 111-й окремій бригаді на посаді головного сержанта.
Крилас Неоніла Вікторівна про свого чоловіка розповідає: «Олег був життєлюбом і патріотом, любив свою родину, своїх дітей, свою Батьківщину. Ми прожили з ним прекрасних 16 років, у нас народилося двоє дітей: синок і донечка».
Діляться спогадами про Олега Сергійовича і тесть з тещою — Сєдова Алла Антонівна і Сєдов Віктор Васильович: «Олег був прекрасним сім’янином і чудовим батьком. На роботі його поважали. Він був дуже веселим, а як зять — що не попроси — усе зробить. Про таких людей кажуть: “мав золоті руки”. Ми жили в одному дворі, тож спілкувалися постійно, усі свята відзначали разом. Квіти дарував на кожне свято. Усі вихідні проводив із дітьми — водив їх у парки, кіно, кафе, їздили в Київ. І останній день перед повномасштабним наступом провів із дітками, це була якраз неділя, він і каже: “У мене завтра зарплата, а ще залишилося 300 гривень, поведу дітей у кафе”. Якось зайшли до них, а він купив величезний плакат-розмальовку, повісив на стіну і розфарбовують усією родиною.
А ще йому дуже подобалася пісня “Де був ти?”, народжена в зоні АТО, — Олег Крилас, щоб не робив у дворі, обов’язково слухав її. Завжди пишався тим, що не ховався за спинами під час війни».
«Часто утрьох ходили рибалити: я, Олег і мій син. Навіть перед тим, як вирушити на війну, Олег купив і приніс мені нову вудочку, аби я не нудьгував без діла», — розповідає Сєдов Віктор Васильович.
«Коли почалося повномасштабне вторгнення росії в Україну, — розповідає далі Алла Антонівна, — Олег мене з дітьми посадив на останній поїзд, який прямував до Києва, а сам одразу подався у військкомат. На війну наші хлопці пішли втрьох: зять, син і племінник, хоча син і племінник навіть в армії не служили. Воювали всі разом, їх так і називали “Два Сєдова і третій”. Першим про страшну новину дізнався мій син, він саме стояв у наряді і почув по рації: “Третього немає…”.
В Олега поцілив снайпер, коли він намагався врятувати друга. Це сталося в районі міста Привілля на Луганщині.
Поховали Олега Криласа на Алеї пам’яті захисників України в місті Ірпені.
Рішенням Ірпінської міської ради Олегу Криласу присвоєно звання «Почесний громадянин міста Ірпінь» (посмертно).
В Олега залишилася мама, дружина і троє дітей, двоє з яких неповнолітні. Сину на момент загибелі батька було 12 років, донечці всього 4. Вона ще не може збагнути, де її тато, шукає його на хмаринці й чекає».