Невістка Льва Миколайовича, Кроткіх Алла Степанівна, розповідає: «Лев Миколайович народився у Нижньому Тагілі. Під час Другої світової війни, коли він був ще дитиною, опинився в дитячому будинку. Можливо саме це і зробило його людиною сильною, з вольовим характером. Власних синів, а їх у нього було двоє, виховував у строгості. Він дуже багато читав, займався спортом. Мій чоловік дуже поважав свого батька, вважаючи, що той виховав в ньому справжні чоловічі риси.
Лев Миколайович проживав разом з дружиною в Ірпені біля 10-ї лінії, але вже в перші дні повномасштабного вторгнення в їхній будинок було влучання снаряду. Тоді його син, мій чоловік, перевіз батьків до нашого приватного будинку. Обидва сини Льва Миколайовича, Ігор і Юрій, і онук Владислав з першого ж дня стали на захист рідного міста, все ж до батьків щодня хтось з хлопців обов’язково заходив, аби принести їжу.
Незважаючи на засторогу синів і небезпеку, Лев Миколайович іноді навідувався до свого розбитого помешкання і одного разу він не повернувся. Ми його шукали, сподіваючись знайти живим, але все було марно. І лише після визволення Ірпеня його знайшли в одному з моргів Київської області. Достеменно невідомо, коли саме він загинув і як, відомо лише, що тіло з кульовим пораненням було знайдено біля 8-ї лінії».