Народився 30 жовтня 1972 році в м. Ірпінь.
49-річний Володимир Куліш загинув 29 березня 2022 р.
Освіта: закінчив ЗОШ № 3, потім навчався в профтехучилищі за спеціальністю столяра-паркетника.
Племінниця Володимира Борисовича Савельєва Аріна Євгенівна згадує:
«Ми проживали в одній квартирі всією родиною: я, мама, тато, дядько, бабуся і дідусь. У нас були чудові родинні стосунки, усі свята — разом, було тепло, затишно, родинно і весело. Чомусь найбільше запам’яталося, як зустрічали Новий рік, завжди було душевно, по-домашньому. Дядько завжди робив мені подарунки. Узагалі він був людиною дуже веселою, любив пожартувати. Не зважаючи на різницю у віці, ми були справжніми друзями, особливо, коли я подорослішала. Я завжди могла йому розповісти про все, що мене бентежило, а він давав поради. Попри те, що мав трохи запальний характер, зі мною завжди був добрим і лагідним. Пам’ятаю, як я навчала його англійської мови, яку сама на той час ще вчила в школі. Він дуже старався. Дядько зі мною проводив багато часу. Разом ходили купатися на кар’єр. Берег був високий і я любила стрибати у воду прямо з його плечей.
Пам’ятаю таку історію: якось, гуляючи з подругою, я побачила, як рибалки виловили багато риби, прийшла додому і запропонувала дядькові піти на те місце. Зібралися, пішли, простояли чимало часу, спіймали одну малюсіньку рибинку, яку потім випустили назад у річку. Було дуже смішно. Іноді брали в дідуся човен, плавали на ньому, рибалили. Одного разу зловили здоровенного сома, довжиною на всю ванну.
Дядько розповідав цікаві історії про той час, коли навчався в училищі. Як збиралися з друзями, як жартували, трохи хуліганили. Ще він любив читати, у його кімнаті була велика бібліотека, серед книжок — багато детективів. Любив дивитися фільми. Пам’ятаю сімейні перегляди: бабуся, дідусь, я і Вова (саме так я його називала), дивилися переважно детективи, де головними героями були собачки. Дуже подобався серіал “Пес”, старі комедії, класика, не раз переглядали “За двома зайцями”.
Ще він мріяв про відпочинок на Чорному морі. Його батько, мій дідусь, був моряком, він обожнював море. Думаю, це почуття генетично передалося всій нашій сім’ї.
Дядько любив тварин, і в нас жив кіт. Узагалі-то це був мій кіт, але в дядька з ним була особлива любов: коли я приходила зі школи, кіт вибігав мене зустрічати і завжди чомусь із дядькової кімнати.
Коли почався повномасштабний наступ, ми з мамою виїхали з Ірпеня, дуже просили бабусю і дядька поїхати з нами, але вони відмовилися. Потім дуже довго не було з ними зв’язку, а коли все ж таки з’явився, бабуся розповіла, що дядько загинув. Під час обстрілів бабуся спустилася в підвал, а дядько не дуже любив там ховатися, і цього разу не пішов. Коли бабуся вийшла звідти, квартира вже горіла, дядька врятувати не вдалося. Це трапилося 29 березня 2022 року. Тоді росіян уже вигнали з Ірпеня, але вони продовжували обстріли з Бучі, і один зі снарядів влучив у наш будинок.
Мій дядько був оптимістом, у будь-якій ситуації знаходив щось таке, із чого можна було б посміятися. На все міг подивитися під таким кутом, що будь-яка проблема вже не здавалася нерозв’язною. Це саме те, чому можна було в нього повчитися.