Народився 7 червня 1980 року.
41-річний Олексій Кузьменко загинув 12 березня 2022 року.
Освіта: в смт Коцюбинське закінчив школу, технікум. Вступив до столичного КПІ.
Та бажання стати військовим узяло гору. Після строкової служби він залишився в армії. Служив, виховував молодих бійців. Звільнився зі служби — працював в одній із провідних торгівельних компаній.
Жодна політична подія в країні не була ним пропущена і не проаналізована.
Дружина Олексія Надія Лагода-Кузьменко розповідає:
«Йому до всього було діло. Він слідкував за політичними подіями в Україні. Коли розпочався Майдан, він одразу ж туди попрямував. Він бачив розстріл майданівців силовиками. Допомагав людям вибратися з небезпечних місць. Олексій миттєво орієнтувався на місцевості, мав чудову пам’ять, був енергійним організатором, йому довіряли, за ним ішли.
Після подій на Майдані в 2014 році пішов добровольцем у 128 гірсько-штурмову бригаду. Я завжди знала — там, де небезпека, там і мій Олексій. Потім був Дебальцевський котел, він вийшов із нього з побратимами якимось дивом».
У 2016 році Олексій Миколайович ніс службу за контрактом у новоствореній частині Національної гвардії України 30/18, що розмістилася в Гостомелі.
21 лютого 2022 року Олексій у лавах ЗСУ приймав перші бої з російськими окупантами в містах Сєвєродонецьк, Рубіжне.
Тут він отримав наказ від командування відігнати військову техніку до в/ч 30/18, яка боронила Гостомель. Поки добиралися до Київщини, частина змушена була відступити до столиці — Гостомель палав, ворог господарював у місті.
24 лютого військова техніка, яку доставив Олексій зі Сходу, була своєчасно використана оборонцями столиці. У районі сіл Мощун і Гута-Межигірська, через який протікає річка Ірпінь, російські фашисти застопорилися, вони не змогли переправитися через річку, вона «не пускала» їх до Києва. Саме тут, як і в минулі війни, точилися запеклі бої в лютому-березні 2022 року.
Російські окупанти кинули всі свої смертоносні сили саме сюди, їм треба було виконати наказ: «Взять Кієв за трі дня».
Пані Надія цитує офіцера ЗСУ, який брав участь у цих боях: «Завдяки Олексію ми залишилися живими. Отримали наказ відступати, бо сили були нерівні, занадто нерівні. Потрібно було швидко організувати групу прикриття, аби більшість бійців могла вийти з поля бою. Треба було знайти добровольців із військової частини 30/18. Організували кілька груп. Олексій визвався першим, увійшов в одну із груп.
Усі розуміли, що, прикриваючи відхід побратимів, залишитися живим шансів дуже мало. Надію давали спритність і військовий досвід Олексія. І, знаєте, вийшли… Залишалась у небезпеці одна із груп, більшість воїнів у ній були строковиками — молоді і необстріляні. Їх і “засікли” орки. Олексій побіг на допомогу… і був убитий.
Спочатку його розшукували як безвісти зниклого, потім ідентифікували й поховали на прохання родини на Алеї Слави в місті Вишневе.
В Олексія Миколайовича Кузьменка залишилася велика дружна родина — тато, мама, брат, дружина, дві донечки.