Світлана Лабунська-корінна мешканка села Михайлівка-Рубежівка, як і її чоловік Лабунський Микола Олександрович (04.10.1984 року народження).
Світлана згадує:»Звістка про початок війни застала нас вдома, до останнього не вірили, що на територію України вдерся ворог-війська російської федерації. Та коли російські танки рухалися Михайлівкою- Рубежівкою, ми стрепенулися –це була правда. Росіяни були скрізь. Вони оточили центр села, вулицю Церковну, на якій я проживала з татом і дітьми, захопили школу, церкву. Вони спостерігали, як я своїх дітей рятую, як ми біжемо до погреба, коли лунають вибухи.
Староста села Катерина Андріївна періодично приїздила до нас- мешканців Церковної, дізнавалась про справи, наголошувала на необхідності виїзду із села. А одного разу її прохання було категоричним для усіх мешканців вулиці-треба виїжджати!

Як їхати, куди їхати? А мій батько похилого віку, хворий, безпорадний.А наші домашні улюбленці-собачки, котики, як же вони?
Вибір був не легкий-треба було вибирати між батьками і дітьми.
Світла вже не було, тепла теж не було, та найголовніше –не було зв’язку. Ми з сусідами переповідали щоранку новини, хто про що дізнався. Слухи про те, що на Забуччя зайшли кадирівці, підштовхували на прийняття швидкого рішення- я з дітьми виїхала. На цьому наполягала моя свекруха, мій тато.Тато залишився вдома. Я надзвичайно вдячна своїм односельцям Сергію і Наталі Равлюк за допомогу під час евакуації з села, з України. Спочатку ми з дітьми знайшли прихисток в Польщі, потім у Франції.
Думки про рідних, про домівку, про тата не виходили з головии 24/7.
28 березня ми вийшли на зв’язок з Миколою, його мамою. Всі були живі-здорові, а це найголовніша новина!
Ще одна новина наповнила нас з дітьми силами і надією: орки покидали село.
Мій чоловік був людиною активною, доброзичливою, готовий прийти на допомогу кожному з односельців, хоча і сам мав потребу в ліках на той час. Саме через ці обставини 30 березня він відправився до Києва на моторолері. Одягнувся гарно, причепурився. Матуся відмовляла від поїздки, просила ще трішечки почекати. На що він відповів: « Мамо, досить, набридло ховатися».
Мама і сусіди чекали на повернення Миколи ввечері, але він не повертався, два тижні від нього не було жодних вістей.
Ми почали розшукувати його через соцмережі.
Згодом в Месенджер моєї сторінки на ФБ прийшло повідомлення:
«Його тіло знайдено на автозаправці Забуччя».
Один з односельців, який знається на військовій справі,повідомив нашій родині, що Микола був вбитий однієї кулею в голову, вірогідніше за все, російським снайпером…
Похований Микола Олександрович Лабунський на кладовищі в селі Михайлівка-Рубежівка поруч зі своєю бабусею, у якої він був єдиним улюбленим онуком.
Дата загибелі- 30 березня 2022 року- день, коли росіяни остаточно покидали село.