Народився 4 серпня 1994 року.
28-річний Олександр Ланець загинув 26 червня 2023 року під Бахмутом.
Освіта: навчався в ірпінській ЗОШ № 1, після школи закінчив Ірпінський фаховий коледж.
Строкову службу проходив у Нацгвардії, отримав звання молодшого сержанта. Після демобілізації працював на заводі «Електрокабель» у с. Яблуньки Ірпінського р-ну.
Мати Олександра Ланець Тетяна Володимирівна розповідає: «Сашко був чудовою дитиною. До 3-х років перебував зі мною, потім я вийшла на роботу і з ним займалася бабуся, моя мама. Вона казала, що хлопчик настільки маленький, що не хоче віддавати його в садочок. Клопоту він не завдавав, ніколи не брехав, не хворів, був слухняним, добрим, чудово вчився. Як і всі хлопці, грав у футбол, займався спортом, любив вправи на турніках. У дитинстві робив картини з піску, клеїв літаки, добре грав у шахи. Багато читав, улюбленими книгами були “Гаррі Поттер” Джоан Роулінг (він їх перечитував багато разів) та “Володар перснів” Джона Толкіна. Читав фантастику, історичну літературу. Слухав реп, метал. Любив збирати гриби, рибалити, відпочивати на природі. Влітку ми всією родиною виїжджали на відпочинок із наметами. Сашко дуже любив тварин, у нас жили і мишки, і щурики, і морська свинка Леся. Він потім навіть на передовій знаходив собі чотирилапих друзів.
У нас із ним вибудувалися довірливі стосунки, Сашко завжди міг звернутися до мене за порадою. І друзі в нього були чудові. У його оточенні були лише добрі, хороші люди.
Півтора року війни його дуже змінили, він став мужнішим, дорослішим, відповідальнішим. Він часто повторював фразу: “Мої побратими — це мій найбільший скарб”.
Коли почалося повномасштабне вторгнення російських агресорів, син у перший же день став на захист рідного міста. Свою позицію він зайняв біля ТРЦ “Жираф”. У хлопців не було ані зброї, ані амуніції. Після звільнення Ірпеня Сашко разом зі своїм братом і хрещеним пішли в ЗСУ. Рік навчань — і Сашко керував ПЗРК, він був влучним стрільцем. Згодом перейшов у штурмову бригаду.
У 2023 році Сашко планував вступати до університету, навіть попросив мене зібрати й відправити йому документи, щоправда, не знаю точно, до якого саме — він не встиг мені сказати.
Олександр загинув під Бахмутом 26 червня на світанку, коли йшов на штурм. Подробиць мені не повідомляли, але знаю, що біля нього розірвався снаряд, осколок влучив у скроню, смерть настала миттєво. Майже тиждень він пролежав на полі бою, забрати тіло не давали ворожі обстріли.
Мій син для мене завжди був моїм Всесвітом, він ним і залишиться».