54-та окрема механізована бригада ЗСУ.  Микола Лапатієв загинув 18 лютого 2024 року під час виконання бойового завдання в населеному пункті Васюківка Бахмутського району Донецької області

Хлопчик зростав у дружній сім’ї: батько Миколи працював водієм, далекобійником, мама — бухгалтером у Територіальному центрі для людей похилого віку. Змалечку був скромним, тихим, спокійним. Ці риси зберігав і в дорослому віці. «На всі мої зауваження лише відповідав із легкою усмішкою: «Ну, мам…» — розповідає мама воїна. 

Із дитинства любив щось робити власними руками. До прикладу, у п’ять років йому подобалося забивати гвіздки — у землю, огорожу, у дошки; пізніше Миколка захопився малюванням; після третього класу почав займатися боксом.

Закінчив Міловську гімназію і вступив до Дніпропетровського аграрно-економічного університету, одночасно працював програмістом у Міловській лікарні. А в лютому 2022 року захистив диплом магістра за спеціальністю «Менеджмент». 

У квітні 2021 року добровільно долучився до лав ЗСУ. За словами матері, він часто телефонував додому, цікавився її самопочуттям (Миколиного батька на той час уже не було серед живих), її справами, але ніколи не розповідав, де перебуває, які бойові завдання виконує. На запитання завжди відповідав: «У мене все добре». 

Микола Володимирович відзначився як відважний воїн, готовий до самопожертви заради своєї країни та побратимів. Це не залишилося непоміченим. 14 жовтня 2022 року згідно з указом Президента України захисник нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня. А в січні 2023 року відзначений нагрудним знаком Головнокомандувача Збройних сил України «Сталевий хрест». 

Воюючи, Микола Лапатієв мріяв про мирне, спокійне і щасливе життя. Там, у тилу, на нього чекала кохана дівчина, яка чекала на його повернення. В останній розмові з мамою захисник повідомив, що зробив пропозицію руки і серця своїй коханій дівчині, і вже дату весілля призначили: 28 червня 2024 року. А 18 лютого він загинув від удару дрону… У квітні того ж року мама здала ДНК, у липні аналіз підтвердив загибель її сина. Лише після його смерті вона дізналася, що він  був двічі пораненим і тричі контуженим, але ніколи не говорив про це, щоб не турбувати батьків. Вони невимовно сумують за своїм єдиним сином…