Народився 21 березня 2002 року в селі Михайлівка-Рубежівка на Київщині.
21-річний Владислав Лихошва загинув 15 липня 2023 року.
Владислав народився і виріс у родині професійного джазового музиканта Володимира Лихошви та дизайнерки і модельєра Ольги.
Атестат про середню освіту отримав у Дмитрівській загальноосвітній школі.
Владислав був із тих, хто самостійно формував себе як особистість, шукав власне місце у великому житті: бокс, музика, хокей сприяли цьому процесу. Свій вибір зупинив на хокеї. Влад став провідним гравцем столичної команди «Автомобіліст».
А ще він любив готувати різноманітні страви для своєї великої родини і мріяв про другу професію — кухаря.
Коли йому виповнилося сімнадцять років, вирішив відслужити строкову службу в лавах Національної гвардії України, виконати обов’язок чоловіка-воїна, захисника Батьківщини.
Службу ніс під Києвом, освоїв військову спеціальність «оператор-навідник БМП». Як зразковому солдатові Владиславу запропонували контрактну службу, на яку він згодився і гідно ніс її у військовій частині міста Ірпінь.
У 2020 році звільнився, працював, грав у хокей.
Дедалі частіше вели з батьком розмови про військову службу, про необхідність організації загонів територіальної оборони. Владислав поставив собі за мету стати бійцем полку «Азов».
24 лютого 2022 року російські танки їхали вулицями Михайлівки-Рубежівки. Батько й син спішно покинули домівки і вирушили на фронт — Володимир Володимирович Лихошва до Харкова в загін десантно-штурмових військ, а Владислав Лихошва — до міста Краматорськ, ближче до місця дислокації полку «Азов». У полку «Азов» він знайшов усе, про що мріяв: надійних побратимів, товариство однодумців, фахові практичні знання, перший досвід справжнього бою.
Отримав осколочне поранення, лікувався у Дніпрі, потім отримав контузію, усією родиною долали її наслідки. І знову — до лав Збройних сил.
Родина продала дорогі батькові гітари, щоб купити бойові обладунки на двох воїнів — батька й сина. Буржуйки, біноклі, тепловізори йшли регулярно до легендарного полку від всієї дружної родини Лихошва.
До речі, прізвище бере початок із козацької доби і говорить само за себе: той, що лихо пришиває.
Тітка Влада — Інна, психолог за фахом, згадує: «Влад телефонував щоденно, він знав, що дзвінок від нього — це ліки для всієї родини. Намагався бути веселим, жартувати, розповідав короткі, цікаві історії з воєнного життя.
15 липня він також телефонував, інтонація голосу мене вразила:
“Ми під Бахмутом, тут жах, ми звідси не повернемося, нас щоденно щільно криють і труять фосфором…”»
Владислав і його побратими отримали завдання: вивезти з поля бою полеглих і, якщо будуть поранені, то перш за все їх.
Не доїхали… Пряме влучання ворожого БПЛА «Ланцет» у бронемашину вбило українських воїнів.
Владислав Володимирович Лихошва похований в Ірпені на Алеї пам’яті захисників України.
Рішенням Ірпінської міської ради Владиславу Лихошві присвоєно Почесне звання «ПОЧЕСНИЙ ГРОМАДЯНИН МІСТА ІРПІНЬ» (посмертно).