Народився 16 вересня 1979 року в с. Софіївка в Запорізькій області, пізніше родина переїхала до м. Чорнобиль, а після аварії на ЧАЕС — до с. Софіївська Борщагівка. Там і навчався у школі.
42-річний Юрій Лотарьов загинув 22 березня 2022 року в Макарові (нині Бучанського району Київської області).
Дружина Юрія Лотарьова Діана Олександрівна розповідає: «Юрій був людиною дуже доброю, надавав допомогу кожному, хто до нього звертався, ніколи нікому не відмовляв. Він із тієї категорії людей, які в потрібний момент завжди поруч. Ми разом прожили три роки, наша донечка народилася 16 лютого 2022 року — за тиждень до початку повномасштабного наступу. У нас різниця у віці 20 років, але попри це нам було разом цікаво. Ми їздили відпочивати з наметами на озера в Київській області, їздили на Київське море з друзями та його дочкою від першого шлюбу.
Настя (старша донька) була в підлітковому віці, але нам удалося збудувати чудові стосунки. Юрій любив дорогу і швидкість, подорожі на машині, любив різну музику, взагалі він був меломаном. Ми разом дивилися фільми, переважно фантастику. Улюблена книга Юрія — Антуана де Сент-Екзюпері «Маленький принц». На свята збиралися родиною, приїжджали мої батьки і брат, його донька, але більшість часу любили проводити удвох. Хоча зібратися з друзями, пограти у великий теніс Юрій ніколи не відмовлявся. У чоловіка було дуже багато знайомих, та справжніх близьких друзів лише двоє, один із них — його кум. Він і зараз підтримує нашу сім’ю, допомагає нам.
Юрій любив тварин, у нас жив котик Кокос, але головною екзотикою був павук-птахоїд на ім’я Толік. Одного разу Толік примудрився “вийти” через вікно, чим налякав немало мешканців.
Коли почався повномасштабний наступ російських агресорів, у перший же день Юрій відвіз мене з донькою до батьків і разом зі своїм кумом повернувся в Ірпінь. За свідченням очевидців вони розпочали волонтерську діяльність.
Як саме Юра загинув — достеменно невідомо, свідків тих подій не залишилося. Припускають, що він вивозив із міста дітей. Його машину знайшли в Макарові біля розбитого мосту, з червоним хрестом і написом “Діти”, поруч були розкидані іграшки і дитячі речі. Сам Юрій був із кульовими пораненнями грудної клітини і голови».
Старша дочка Юрія Анастасія згадує: «Ми з батьком не були дуже близькими через те, що проживали окремо, але були в дуже хороших стосунках, часто їздили разом на відпочинок: у Карпати, просто подорожували Україною, бували за кордоном. Найяскравіші спогади в мене пов’язані саме з дорогою. Тато був дуже товариським, душею компанії — веселий, сміливий, спонтанний. Знаю, що він мріяв про маленький будиночок, і ця мрія точно здійснилася б, якби не війна… У нього можна повчитися ухваленню швидких і спонтанних рішень і вмінню бути щасливим за будь-яких життєвих обставин».