Дружина Олександра, Лугова Ірина Миколаївна, розповідає: «Олександр народився в Харківській області. Закінчив Миколаївський технікум залізничного транспорту імені академіка В.М. Образцова. Останні 10 років жив у місті Ірпінь, працював менеджером з нерухомості в АН “СітіБуд”.

Мій чоловік був неймовірною життєрадісною людиною. Майже ніколи не сумував, цінував кожну хвилину життя, і завжди знаходив для себе цікаве заняття. Ми дуже любили проводити вільний час разом. Подорожували, розмовляли, жартували, сміялися. Звісно, були і моменти горя, і печалі, і відчаю, але ми були завжди разом, підтримували одне одного. З ним було завжди тепло, затишно і надійно. Він майже ніколи не сердився. Було таке враження, що Сашко міг навчитися всьому, за що б не брався. Руки, як-то кажуть, мав «золоті», вмів і відремонтувати електроприлади, і полагодити сантехніку, і зробити ремонт в квартирі «з нуля», і приготувати смачну вечерю. Робив все натхненно, охайно, якісно і з душею. Йому завжди було цікаво, працювати, творити, розвиватися. У Саші було хобі – фотографувати. Він творчо бачив життя і фіксував його красиві і чудові моменти. А ще він любив їздити на мотоциклі. Я кожен раз переживала, як він сідав за кермо мотоцикла, але розуміла, що для нього це був ковток свіжого повітря, своєрідна медитація. Під час мотоподорожі він заряджався позитивом.

Читав наукові книжки, цікавився космосом, любив музику і подорожі. До народження дітей ми жили в Миколаєві і часто їздили по півдню України. 

Саша дуже любив Ірпінь. Місто, яке розвивалося, ставало сучасним, де було багато молодих сімей з дітками. Ірпінь був для нього містом мрії і краси. Тут ми жили з 2012 року, тут він працював і забезпечував майбутнє своїх дітей…

Але почалося повномасштабне вторгнення росіян в Україну…

В той жахливий день Олександр йшов до матері, щоб забрати її, та разом з дружиною і дітьми вивезти в безпечне місце. Але по дорозі потрапив у засідку. Він був цинічно вбитий пострілом в голову російськими “асвабадітєлямі”.

Мій коханий чоловік, люблячий тато наших синочка і донечки. Я дуже вдячна, що він був в моєму житті. За двох наших чудових діток. За ці прекрасні довгі 18 років, які водночас так швидко промайнули…

Вони позбавили його життя, вкрали батька у дітей, вкрали чоловіка і єдиного сина у матері. І зруйнували мрії, всі наші мрії…»